Музика стихла, пролунав свисток, гравці стали прилаштовуватись і звикати одне до одного, потроху переходячи від тупцяння на середині поля до перших грубих, але по суті несміливих атак. Тоді декан вирішив, що можна було би ввімкнути назад музику. Різкий звук злякав команду викладачів. Завдяки цьому студенти швидко провели атаку — і відмінник Петров, пам’ятаючи про те, що матч — домовлений, вистрілив чітко в обличчя викладацькому голкіперу. Але той перечепився однією ногою за другу, впав, і м’яч безперешкодно влетів у ворота, відкривши рахунок. Бик тихо про себе вилаявся: тепер доведеться пропускати преподів до воріт, ледь не під руки їх вести до штрафного майданчика.
Удовольнивши свої амбіції першим голом, студенти збавили оберти. Але викладачі все одно ніяк не могли забити гол. Одного разу випало вдарити в бік воріт і Леоненку: м’яч негайно образився на нього та пішов кудись на трибуни. «Добре, що в декана не влучив», — подумав Сергій.
Нарешті один із захисників непомітно для судді навмисне впав і відкрив викладацьким нападникам шлях до воріт. Цього разу старша команда не схибила. Рахунок 1:1 спричинив незадоволене виття на трибунах. А гра поступово затихала й остаточно заснула під кінець тайму. Ледь не заснув і суддя. Він навіть забув просвистіти перерву, тож Леоненко мучився зайві сім хвилин.
У роздягалці він довго-довго віддихувався. Потім умивався. Нарешті вийшов назовні слідом за товаришами по нещастю. Команди готувалися розпочати другий тайм. Раптом з трибун залунав гучний, але самотній крик:
— Філ-фак! Філ-фак!
Це кричала й підстрибувала Аліна, а в руках у неї був саморобний плакат із написом «Feel fuck». Суворий нетверезий погляд декана швидко її заспокоїв, але вона вже зробила свою справу. Наче героїня міфологічної давнини, Аліна привернула увагу двох суперників. І двоє спокійних псевдо-футболістів, учасників непрофесійного домовленого матчу, раптом перетворилися на запеклих і щирих ворогів, котрим не було вже потрібно нічого, крім перемоги. Це були двоє дивовижних лицарів: один — замучений викладач з обвислим ще не дуже великим черевцем та в незграбних кедах, другий — змоклий гопник з кадиком, що смикався, як око півня. У гру повернулися пристрасті й інтрига.
Бик негайно ломанувся (кинувся) в атаку, але його ніхто не підтримав, а Леоненко з гієнним гарчанням кинувся навперейми. Проте не догнав, а впав і повалив за собою суддю, чим дуже потішив глядачів. На Бику клишоного повисли кілька захисників, тож його удар поцілив у штангу. Решта студентів не могли зрозуміти, що найшло на капітана, — було ж узгоджено, що трохи побігати та з гідністю програти. А тепер гідності побільшало, але шансів на програш поменшало. То що — плакала їхня премія і спокійна сесія?
Нарешті зусилля Бика дали результат: воротар упав в один кут воріт, м’яч — у другий. Трибуни сприйняли рахунок 2:1 відверто схвально. Тоді кілька студентських захисників знову дозволили викладачам безперешкодно пройти до їхнього штрафного майданчика. Але в смак гри ввійшов уже їхній воротар і відбив удар. Злий Леоненко гасав полем, піт заливав йому очі, він мало що бачив, але всіх штовхав і намагався забуцати куди-небудь м’яч. Він навіть не помітив, хто з його «одноклубників» зумів-таки заколупати гол. Проте побіг, насунувши на голову майку, так, ніби це зробив він сам, чим знову насмішив трибуни. Поступово Сергій Леоненко ставав улюбленцем публіки, віддалено наближаючись до свого зоряного тезка.
Отже, знову нічия, як сказав би коментатор, якби в цього матчу він був. Двоє претендентів на серце Аліни, яке билося під пружною груддю, обтягнутою вже не циганською сукнею, а зеленою футболкою з намальованим дирижаблем, носилися полем і час від часу поглядали на свою даму, що аж закашлювалася від сміху.
Якось так сталося, доля всміхнулась, а ворожі захисники розступилися, що Леоненкові вдалося самому завести м’яч на небезпечну відстань до воріт. Важко сказати, щоб він іще міг думати, але інстинктивно боявся вдарити, бо передчував, що не влучить. Скоріш за все не влучить навіть по м’ячу. Навколо Леоненка утворилося невеличке звалище кількох гравців, які заважали одне одному, і це звалище потроху наближалося все ближче до воріт. Голкіпер студентів то хотів підбігти й вихопити м’яча, то відбігав про всяк випадок назад. Нарешті він наважився й стрибнув під ноги футболістам, але помилився й не дістав м’яча, котрий знов опинився в Леоненка, за кілька метрів від воріт, хоча той геть не уявляв, що з ним робити. На порятунок кинувся оскаженілий Бик — закоханий спортсмен у ньому остаточно переміг студента-корупціонера. Але через злість він не розрахував сили і добряче штовхнув Сергія Івановича. Як наслідок, той упав разом з м’ячем просто у ворота. І став героєм матчу, котрий так і закінчився з рахунком 2:3 на користь викладачів.