Кохана, як я розспівався,
І вуха так мені намне,
Аби язик не теліпався!
Все ж зашаріються дівиці:
Я видав їхні таємниці.
5
Моєю будь, мене кохай!
Нас на землі чекає рай —
Якої сповнені краси
Поля, і гори, і ліси!
Згори побачимо усе:
І як вівчар овець пасе,
І як біжать-дзвенять струмки,
Де славлять нас в піснях пташки.
Зроблю я ложе із квіток,
Тобі з троянд сплету вінок,
Спідницю з трав тобі зів’ю,
Оздоблю миртом по краю.
Підуть на пояс плюш і крин,
На пряжки — перли та бурштин.
Земний бажаєш мати рай —
Моєю будь, мене кохай!
ВІДПОВІДЬ
Якби ж то був новий цей спів,
І вірне слово пастухів,
В земний повірила б я рай,
Сказала б: я твоя, кохай!
6
В травні, сонячного дня,
Вийшов погуляти я
І у миртовім гайку
Сів спочити в холодку.
Кожна пташка і зело —
Все співало і цвіло,
Прагло радості й забав,
Соловей лиш сумував —
Мов покинутий всіма,
Мов нікого тут нема,
Він, сховавшись у гіллі,
Виливав свої жалі:
«Тірлі, тірлі, ф’ю, ф’ю, ф’ю» —
Пісню так співав свою.
І стогнання це сумне
Довело до сліз мене,
Бо, почувши солов’я,
Свій талан згадав і я,
І зітхнув: твоя печаль
Тут без відгуку, на жаль!
Гай не чує і мовчить,
Звір не спиниться й на мить,
Цар Пандіон вже помер,
Друзі всі в клітках тепер,
В інших — співчуття нема,
Сподіватися дарма.
Я ж, мій пташе, як і ти,
Знаю тугу самоти:
Блиснувши на певний час,
Доля обманула нас.
Повно лестунів навкруг,
Та лестун в біді не друг,
Бо вітрець — його слова.
Рідко справжній друг бува:
В тебе золота не брак —
Зватись другом ладен всяк;
Гроші вийшли — і тоді
Сам залишишся в біді.
Хай гультяй ти й марнотрат,
Лестунам ти друг і брат.
«Справжній цар!» — кричать вони,
Ті друзяки-лестуни.
Маєш пристрасть згубну ти —
Раді в ній допомогти;
Ласий вельми до жінок —
Цей підтримають порок.
Доля ж зрадить хоч би раз —
Всі покинуть водночас,
І не чути добрих слів
Від того, хто так лестив!
Тільки справжній друг завжди
Визволить тебе з біди,
І йому твій біль болить,
Ти не спиш — і він не спить,
А душа твоя в журбі —
Він сумує і собі.
Друга відрізниш без слів
Від облесних ворогів.
Примітки
Із невеликих поем і циклів віршів Вільяма Шекспіра, і зокрема «Пісень для музики», не всі, як вважає дехто з дослідників, належать перу Шекспіра.
Історія їх публікації така. Цикл віршів «Пристрасний пілігрим» (21 вірш) був виданий 1599 р. Вільямом Джаггардом. Автором віршів, що ввійшли до збірника, було названо Шекспіра. Цикл розпадався на дві частини. Після п’ятнадцятого вірша стояв підзаголовок: «Сонети на різну музику». Цього поділу дотримуються і досі в усіх авторитетних виданнях Шекспіра. Під назвою «Пісні для музики» вірші виділено і в радянських публікаціях творчої спадщини поета.
На основі текстологічного аналізу віршів було прийнято таку схему авторства у «Піснях для музики»:
1. Можливо, Роберт Грін (1560?—1592).
2. Шекспір. Пісня Дюмена з «Марних зусиль кохання» (IV, 3).
3. Автор не встановлений. Вірш був уже опублікований 1597 р. в збірці творів композитора Т. Уїлкса. Ім’я поета не було зазначене.
4. Автор не встановлений.
5. Крістофер Марло. «Відповідь», яка існувала в повнішому варіанті, була створена, певно, Уолтером Ралі (1552?—1618).
6. Річард Барнфілд. Із книги «Вірші в різних настроях» (1598).
Вірш 2 – це пісня Дюмена з комедії «Марні зусилля кохання» (IV, 3) у перекладі Михайла Литвинця.
Тексти представлено за виданням «Шекспір В. Твори у шести томах. Том 6», Київ, «Дніпро», 1986.
В оформленні обкладинки даної публікації використано ілюстрацію Сергія Якутовича.