Читать онлайн "Пiснi" - Руданський Степан Васильевич - RuLit

Не знаєш ти горя, Не відаєш жалю, - Щасливий ти, дядьку Прохоре-ковалю! Заліза пудами І начиння маєш, Сядеш у світлиці - Думоньку гадаєш. І гадаєш думу: Скільки пудів взяти, Щоб, на диво світу, Штабу ізкувати. І вдруг твої слуги Вугля насипають, Широкії міхи Вогонь роздувають. Горить чорне вугля, Горить, не згасає, Залізо калиться, Іскри розсипає. Залізо збіліло - Хватаєш кліщами, Кладеш на ковадло, Вариш молотками. І готова штаба, І не маєш. Жалю… Щасливий ти, дядьку Прохоре-ковалю!

Пішов і я, дядьку, Від батька на волю: Сиджу на чужині Кую свою долю. Заліза і сталі Я не покупаю, Начиння і кузню Свою рідну маю. Сильні міхи дують, Залізо біліє; Кладу на ковадло - Рука мені мліє. І тяжко, і важко Молот підіймати, Бо нікому, видно, Мені помагати. Підійму я молот, По залізу вдарю, Но штабу до штаби Ніяк не приварю. Та як приварити: Піску я не маю. І сяду я з горя, Думоньку гадаю. І гадаю думу: Ой боже мій, боже! До кого я вдамся? Хто мені поможе?

Піду я до батька, До рідної неньки… "Но, батьку мій, батьку, Голубе сивенький! Шістнадцять літ руки На кого робили? Чи ж ти іще досі Не виробив сили?" А брати молодші, Сестра моя рідна - До кого пригнеться Головка їх бідна? І німіє серце, І не зношу жалю, - Вдаюся до тебе, Прохоре-ковалю. Прохоре-ковалю, Моя ти родина, Я гину в чужині, Як тая билина. Я гину, а міг би Ще силоньку мати І не даром землю Сирову топтати. Поможи, Прохоре, На долю хорошу; Рублів п'ятьдесят лиш У тебе я прошу. Рублів п'ятьдесят лиш, А більше не треба; Пошле тобі господь Сто раз більше з неба.

Будь спокійний, дядьку, Я тебе впевняю: Не пущу їх марне І не прогуляю. Не пущу їх марне І не прогайную, Складу на науку Свою дорогую. І як господь зволить Кілька літ нам дати, Віддам тобі гроші, Як захочеш взяти. Но як, не дай, боже, Згину на чужині, Зумилосердися На моїй родині! На моїй родині Ти змилосердися, А за мою душу Богу помолися. Тим часом, ковалю, Здоров зоставайся. Пришли, не скупися Довго не вагайся. Довго не вагайся, Не завдавай жалю, Бо й так мені горе, Прохоре-ковалю!..

Спи, дитя моє, ти - життя моє! Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне!.. Спи, дитя моє, ти - життя моє! Тілько щастя і долі! Будеш цілий вік, як той чорний віл, У ярмі і неволі! Тілько губонька залепечеться, Слаба ніженька стане, Слаба рученька перехреститься - Твоє горе настане. Не підеш з дітьми, не побавишся На пуховім пісочку, Не прийдеш сюда, не положишся, Не заснеш в холодочку!.. Не з дітьми підеш - панську череду Поженеш ти на поле!.. Не пісок м'який - стерня острая Босі ноги наколе!.. І від сонечка не сховаєшся За відорану скибу; Зав'ялить тебе в полі сонечко, Як ту в'ялую рибу!.. І не раз сльоза із очей спаде На запалені груди, І сльозу твою тілько бог їден З неба видіти буде! Станеш хлопцем ти, станеш парубком, Тобі все їдна доля: Череда мине, найде панщина - Їдна й тая ж неволя. І що божий день осавула йде: Ти вставай до роботи!.. Ти вставай, роби від неділеньки До самої суботи… І що божий день будеш до світа До роботи вставати; Свою силоньку ні собі, ні мні, А панам виробляти. А там панові не вподобався, Писарині якому, - Ноги здибають, руки спутають І звезуть до прийому. Станеш голий ти у присутствії, Як родила тя мати… І зачнуть тебе пани з дохтором, Мов коня, оглядати!.. І забриють лоб - і до церкви враз, Там присягу прокажуть; У мундир вберуть, оружжо дадуть, Світ навіки зав'яжуть! Поженуть тебе в чужу сторону, І зачнуть муштрувати, І приказ дадуть - мову рідную На чужую зламати… І наломишся, і забудеш ти Свою мову рідненьку, Спом'янеш не раз не по-рідному Свою рідную неньку… А прийде війна - зложиш голову!.. Де і хто поховає? Не згадає мир, не спитається, Хіба бог спам'ятає!.. Спи ж, дитя моє, ти - життя моє! Спи ж, дитя моє красне! Поки світ стоїть, поки з місяцем Враз і сонце не згасне!..