Читать онлайн "Пiснi" - Руданський Степан Васильевич - RuLit

Звела мене не біда, Звела мене, Моя нене, Звела мене не біда, А дівчина молода. А дівчина, Як калина, А дівчина молода. Брівоньками зв'ялила, Брівоньками, Чароньками. Брівоньками зв'ялила, Оченьками спалила. Оченьками, Зіроньками, Оченьками спалила. Ой дівчино, не в'яли, Ой дівчино, Ти, рибчино, Ой дівчино, не в'яли, Серця мого не пали! Серця мого Молодого, Серця мого не пали! Коли любиш - не жартуй! Коли любиш, Та не губиш, Коли любиш - не жартуй! Як не любиш - розчаруй! Як не любиш, Тільки губиш, Як не любиш - розчаруй!

Згадай мене, мила, Ранньою весною, Як зав'яне квітка В тебе під ногою І засохне до весни, - Тоді мене, мила, спом'яни! Згадай мене, мила, Як пташка заб'ється В залізную клітку, Сама розіб'ється І загине без вини, - Тоді мене, мила, спом'яни! Згадай мене, мила, В тяжкую пригоду, Як твоя обручка Звалиться на воду І не вийде з глибини, - Тобі мене, мила, спом'яни!

Не кидай мене, Моя чарочко! Не жени мене Ти, шинкарочко! Не жени мене, Дай упитися. В тебе, бридкую, Улюбитися! Не без жінки я, Не без хати я, Все у мене є, Відьмо клятая! Хліба досита Маю в засіку, Маю волика, Маю й пасіку. Моя хаточку - Повна чашечка; Моя жіночка - Мов та пташечка; Та тяжкі мої Болі більнії, Бо не маю я Волі вільної!.. Запряжу воли - Потом миюся; Розпряжу воли - Набік хилюся; Повалюсь на бік - Не здрімаюся; Знов на панщину Підіймаюся. Відроблю чуже: "Жінко-душечко! Приголуб мене, Щебетушечко!" А вона у плач, Розголоситься, На своє жене, Бо й не проситься… Робиш - сил нема, Спина кривиться, А вона на те Та й не дивиться. Робиш - сил нема, Похиляєшся, А вона у плач: "Запиваєшся!" О, я п'ю тепер, Жінко любая, Не кидай мене, Чарко грубая! Не кидай мене, Моя чарочко; Не жени мене Ти, шинкарочко! Не жени мене - Дай упитися, В тебе, бридкую, Улюбитися!

Дочекався я Свого святонька Виряджала в світ Мене матінка. Виряджала в світ Мати рідная І промовила Мені, бідная: "Нехай, сину мій, Ми працюємо. Нехай цілий вік Ми горюємо; Нехай сохну я, Тато горбиться, Ти на світ поглянь, Що там робиться, - Та не всі ж, як ми, В землі риються, - Може, є такі, Що і миються; Та не всі ж, як ми, Димом куряться, - Може, є такі, Що й не журяться. Коли знайдеш їх, Милий синочку, Ти склони себе, Як билиночку, Ти склони себе, Як билиночку, простели себе, Як рядниночку. Спина з похилу Не іскорчиться, Чоло з пороху Не ізморщиться. Спина з похилу Не ізкривиться, Зато ступить пан Та й подивиться; Зато ступить пан На покірного І прийме тебе, Як добірного. І в годиночку - На драбиночку. І підеш тоді, Милий синочку, І з панами сам Порівняєшся, В сріблі-золоті Закупаєшся; В сріблі-золоті Закупаєшся, З полем батьковим Розпрощаєшся!" Але сталося Друге святонько: Виряджав у світ Мене батенько. Виряджав мене, Путь показував, Говорив мен І приказував: "Видиш, сину мій, Як працюємо, Видиш, сину мій, Як горюємо. Кождий на світі На то родиться… Не дивись на світ, Що там робиться! І на пчіл поглянь: Є робучії, Але й трутні є Неминучії. Так і на світі: Їдні риються, Другі потом їх Тілько миються. Будь ти проклятий, Милий синочку, Як пігнеш таким Свою спиночку; Як пігнеш таким Свою спиночку, Як простелишся На рядниночку. І чоло тобі Нехай зморщиться, І хребет тобі Нехай скорчиться! Ти тікай від них, Як від гадини, Ти не жди від них Перекладини; Ти не жди від них Перекладини, Ти у світ іди На оглядини. Ти у світ іди, Милий синочку, Ти усе спізнай - І билиночку. Тоді з світом ти Порівняєшся, В добрі-розумі Закупаєшся, В добрі-розумі Закупаєшся, З полем батьковим Привітаєшся!"