— Я дружина найбільшого письменника цієї країни.
Вона жбурнула на гравієву доріжку недопалок із криваво-червоним кінчиком.
— Ти була нею, люба моя. Він був найбільшим письменником рік чи два. А сьогодні його ім'я вже не з'являється в заголовках газет. Ти не знала цього, еге? Ох, вибач… яка я дурна, dahling!..
На нозі, що роздушила недопалок, стирчить великий фіолетовий ніготь. Мені здається, ніби я чую, як він тріщить. Сморід паленого рога. Він жевріє!
Після того як я звинуватила його в любощах із Льюїсом, Скотт хутко викрутився, заявивши, ніби я завжди була лесбійкою. Доказів не було, та ніхто їх і не вимагав од нього. Якось він сказав Льюїсові, що я спала з Любов'ю Єгоровою. Завдяки мерзенній проникливості гейка Льюїс помітив у його скаргах і крихту правди: мені подобалася Любов, потайці я називала її Лав. Та сексуального контакту з нею мені не кортіло ніколи. Мені хотілося бути поруч із цією жінкою, перебувати в кільватері її жестів, у сяєві її світла.
Я підозрюю, що Таллула була не така вже й розпусна і вчиняла усе те, щоб зняти галас: адже, якщо вірити газетам, вона спала з усіма підряд і позувала перед фотоспалахами. На цім наша схожість і закінчується: я не акторка, і в мене донька, яку треба боронити від таких речей.
Того ранку я прокинулася в доброму гуморі. Мінні спитала навіть, чи не продала я часом якусь із моїх картин, і я відказала: «Ні, матінко, та від сьогодні я зможу ліпше захиститися». І погукала Максвелла, і попросила його сповістити Льюїсовим адвокатам: якщо він іще раз спробує звести на мене наклеп, я відповім йому судовим позовом. Він і в думках не мав, що ця дурненька алабамська вівця, Суддівна, внучка сенатора й губернатора, може боронитися. І мати свідків своєї порядності. Цей наклепник без штанів залишиться. Адвокати добре впоралися: Льюїс О'Коннор отримав сповіщення від свого видавця, де мовилося, що він ніколи не повинен згадувати мого імені. «І ніколи не писати його?» — «Так, пане, і тим паче не писати».
Відвідала і я Таллулу в її родовому маєтку.
Прийшла їй телеграма про те, що вона здобула роль у фільмі того англійського режисера, з яким вона зазнайомилася в Лондоні та який нещодавно приїхав до Лос-Анджелеса, такого собі Гічкока.
— Не розумію цього гладуна, цього генія, — казала вона. — Знаєш, він ексцентричний чолов'яга. Воліє залучати акторів-гейків, каже, в очах у них щось цікаве, якийсь незвичайний блиск, що узгоджується з його розумінням кіно. Коли я зустріла його в Лондоні, він працював тільки з отим живим фетишем, Айвором Новелло[33], запеклим шаленцем. Айвор виконував шляґер, який крутили по радіо: «We'll gather lilacs»[34]. Усенька Англія співала ту пісеньку. Так воно… по-декадентському і по-англійському. Ох, немає меж нашій розбещеності.
Моя матінка Мінні не любила Бенкгедів. Таллула була для неї цапом-відбувайлом. «Ця молодичка мені анідесь. Нехай що хоче витинає, валяється п'яна мов чіп у рові, нехай лається на всі заставки: в очах суспільства вона залишається представницею роду Бенкгедів. Не вірю, що вона зубожіє: щороку вона жертвує чималенькі гроші благочинному фонду і, якщо вірити її тітці, свої справи провадить із хваткою ділової жінки, що добряче знається на бізнесі».
Кажуть, коли вона починала свою кар'єру на Бродвеї, голова родини Бенкгедів закинув за неї слівце постановникові п'єси. Її походження все виправдовує — і сексуальні витівки, і пияцтво, і задовгого язика, — о, блискучі репліки панни Бенкгед стали найвишуканішими приправами під час світських обідів. Дотепи її гострі, та це всім подобається. Вона кепкує у присутності всіх журналістів Голівуда, що сидять за столом. Скотт розповідав мені, як під час вечері в Джоан Кровфорд один журналіст, підступний мов гадюка, запитав: «Панно Бенкгед, кажуть, той новий фаворит, Кері Грант, полюбляє смоктати залупу. Це правда?» А вона, випустивши йому в обличчя струмінь диму, відтяла: «Уявіть собі, я про це нічогісінько не знаю. Він у мене залупи не смоктав».
Ще один мерзотник-журналіст написав, що, спокусивши Дугласа Фербенкса-молодшого, Таллула спала з його дружиною, пані Кровфорд.
Я не така простачка, щоб не тямити, що найлегше вчинити скандал, коли нітрохи не ризикуєш своїм суспільним становищем. Те, що я пишу про Таллулу, можна застосувати й до мене. Хіба що я втратила суспільне становище, та й смаку до скандалів у мене нема.
Вона й досі шкодує за тією славою, якої зазнала на лондонській сцені: дівчатка, лондонські робітниці годинами чекали на неї надворі під дощем. «Ти уявити собі не можеш, вони намагалися вбиратися, як я, коротко стриглися, з каре і проділом збоку, і, зібравшись позаду театру, співали хором: „Таллула алілуя“. Знаєш, першого разу від цього аж мороз по спині пробігає. А потім звикаєш».
33
Айвор Новелло (1893—1951) — валлійський композитор, співак і актор, один з найпопулярніших британських виконавців першої половини XX століття.