Авжеж, панно Бенкгед, знаю я це, зазнала цього. Проте була я тільки статисткою, декорацією, тінню генія.
Я сама шию сукні (чи радше довгі лантухи у вигляді хреста); щоб не витрачатися на перукарню, сама фарбую коси й роблю укладки (матінка дивиться на мене із сумовитою гордістю, уранці й увечері вона заплітає свої довгі сріблясті коси, волосся сторічної королеви); я знай ходжу на ярмарки, на благочинні обіди й у цей жахливий жіночий клуб, де збуваю за безцінь усе, що розмалювала, посуд, декоративні предмети, кварти, таці, вази, підставки для склянок, і знову таці, з півниками, півоніями і крученими паничами, не знаю навіть, що вони роблять із ними, ці міські кумасі.
І питаю себе: чи не квокчуть вони поміж собою, чи не шепочуть: «Ох, бідолашка!», чи не іронізують: «Незабаром вона волоцюгою стане, житиме безпритульною на вулиці, яка носить її прізвище», коли бачать мене в цій бахматій сукні, з цією жалюгідною зачіскою й у грубих, недоладних шкарбанах, — і чи не вибухають їхні християнські душі, що відпокутували всі прийдешні свої гріхи милосердям, одностайним, пімстливим реготом? Ті, кого я покинула тридцять років тому, ті, що відчайдушно силкувалися бути схожими на мене, чи не тішаться вони, побачивши, як я зійшла унівеч?
Як написав мені Скотт за рік до смерті: «Недуга і бідність заразом — це катастрофа».
15 вересня: учора від зупинки серця помер Вільям Брокмен Бенкгед. Натерпілося це бідолашне серце, утративши дружину, яка померла, народивши Таллулу. Часом я думаю собі, що ж почуває людина, яка вбила під час народження свою матінку.
Сердешна Тал, ледве повернулася вона до Мангеттена, як довелося їй їхати до Вашингтона по батькове тіло, а потім везти його сюди. Батько був усим для неї, хоч вона й мала репутацію невдячної лярви.
21 грудня 1940 року
Nо God today.
No sun either.
My Goofo died.[35]
22 i 23 грудня
Ідол помер. «Ваш чоловік, пані, авжеж… Ми воліли сказати вам про це раніше, ніж ви дізналися б із радіо та газет. Висловлюємо вам наші найщиріші співчуття».
Болю я не відчуваю, так хочеться, щоб мені боліло.
А вони… їхні безбарвні категоричні голоси, що линуть із білих саванів. «Вона поринула в апатію, ви ж самі бачите. Замкнулася в собі, не відповідає більше. Кататонія, що її слід було остерігатися, відколи милосердний видавець відхилив її рукописи: втеча в абулію і психастенію».
У моїх грудях немає місця риданню: я так хочу плакати і проклинаю лиху долю, яка присудила мені пережити Скотта. Жити в його тіні, в'янути самотою і гаснути у сутінках?.. Гарний кінець! Мій чоловік не помер: він помщається і тріумфує. Він завжди тріумфує.
Кажуть, нас розлучило моє божевілля. Усе навпаки, я знаю: воно нас поєднало. Розлучає нормальність.
Я не успадкую його речей. Не стану дружиною Мавсола[36].
Тобто… ніхто не знає, як ми змогли покохати одне одного на початку, ні того, як могли терпіти одне одного всі ці роки. На початку я одвернулася од нього, потім він од мене відвернувся.
Скотт — чоловік, що відпокутував батькові гріхи, адже він так уславився; і заразом чоловік, що пішов батьковими слідами, адже він зазнав такої невдачі!
За все це він заплатив велику ціну. О чоловіче мій, скажи, що це неправда, що все це мені примарилося: скажи, що ти не вмер, що незабаром ти повернешся в новому лискучому авто, промчиш вуличкою цього тихого містечка і, загальмувавши під дверима, гучно засигналиш, аж я почую, усі почують, та все ж таки не дуже гучно, ти це вмієш, а то моя матінка розгнівається й зарепетує. І тоді я вийду на поріг, побачу блискучий «Stutz Bearcat»[37], зааплодую, і ти забереш мене. Мінні за тими фіранками буде вражена, замкнеться в кімнаті, вона не радітиме, ні.
Скотте… Гуфо… мій Скотте… залишся зі мною. Куди ти пішов од мене?.. Ти ж обіцяв, що ми завжди будемо разом! Завжди будемо в парі, мов ті прегарні птахи в небі! Ні, я зараз перевірю цю звістку, зателефоную до Голівуда… Гуфо! Мій Скотте, це я, Крихітка! Гуфо… якщо ти помер, якщо ти справді пішов на той світ, то я теж помру!
36
Артемісія, дружина карійського правителя Мавсола, померлого 353 р. до н. е., вибудувала на честь чоловіка в Галікарнасі чудовий Мавсолей, надгробний пам'ятник, який вважався одним з чудес давнього світу, і заснувала нагороду тому, хто напише найкраще похвальне слово на честь покійного царя.
37
Бренд американських спортивних автомобілів, що випускалися перед Другою світовою війною.