Часом ми з Тал піднімалися східцями муніципалітету до колон і поміж тими псевдоантичними колонами викобенювалися, мовби дві мавпи, я ходила колесом, а вона догори ногами, показуючи те, що треба було ховати. Люди одверталися. Нам начхати було на наше шляхетне походження, начхати на те, що люди бачать, які безсоромні нащадки у славетних родин.
А то бувало ми влаштовували на тих-таки східцях серйозніші вистави, де Тал перевершувала мене своїм хистом. Закінчувала вона все те гротескним піруетом, що пом'якшував передніший трагізм. Тал вже тоді була зіркою.
Улюблена наша вистава звалася «Засоромлені»: ми сідали коло дверей столітнього борделю, що був по сусідству, і коли з нього виходив сяк-так убраний чолов'яга з налитим кров'ю лицем, ми світили на нього електричними ліхтарями. Ох, це було так кумедно. Та й хто поскаржився б у поліцію?
У коледжі я була страшенно популярна. Мене обрали першою красунею графства, я рухалася до найвищого звання, як казали наші дурники, до звання Міс Алабама. Хлопці бігали за мною тічками. Закладалися навзаєм. Бідолашні алабамські телепні.
Я танцювала на балях у таборах літунів, у їхніх міцних, умілих руках мені кортіло лишитися, втративши глузд. І не офіцери у драпових мундирах вабили мене. Скотт мав дурнуватий вигляд у мундирі — надто вже пихатим здавався, і як подумаю зараз про те, то це мусило б мене тоді насторожити. Літуни в їхніх чудесних шкіряних куртках, просякнуті духом тютюну і гормонів, не здавалися пихатими: гадаю, вони були мрією кожної дівчини з Півдня чи ще там звідкись.
Тоді, у 1918 році, ті хлопці чекали, аж коли їх пошлють виконувати їхній обов'язок, а Скотт сподівався стати героєм, і я заздрила їм, геть усім заздрила. Пощастило ж їм уродитися чоловіками! І так шкода народитися жінкою, як у тебе нежіноча душа! Стільки чоловіків хотіло мене, і то було непорозуміння якесь.
Жоз розмовляв зі мною, як із чоловіком. Ставився до мене як до чоловіка чи принаймні до рівного собі. Жоз кохав мене; мій гарячковий мозок знає це, і цю певність понесу я в могилу.
На похороні Патриція Френсіс прочитала уривок із листа, якого батько надіслав їй улітку 1933 року, коли я була в лікарні. Їй тоді ще й дванадцяти років не було.
«Що треба робити:
Бути сміливою.
Бути охайною.
Бути діяльною.
Навчитися їздити верхи.
Що не треба робити:
Перейматися тим, що кажуть про нас інші.
Гратися в ляльки.
Думати про минуле.
Думати про майбутнє.
Прагнути хутчій подорослішати.
Намагатися бути першою.
Прагнути тріумфу».
Ми обливалися сльозами, коли вона читала тремтячим голосом ці поради чоловіка, що так любив її. Мені хотілося обняти її міцно, пригорнути до себе. Більше я не зможу цього зробити.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Що почуваю я… знаючи, що він гниє в чотирьох дошках із червоного дерева? Ніжність, лікарю. Страшенну ніжність. Та цей шал на двох не був коханням.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Поверніть мені мого брата. Такі люди, як Ентоні-молодший, не можуть зникнути без сліду. Це нуль щезає, що й не видно його. Ентоні лишився для мене отим високим, гарним і незмірно далеким хлопцем, який ще змалку витинав усілякі фортелі, про нього і про його витівки та жарти цілі легенди ходили. Мені боляче, коли Мінні каже: «Твій брат не знав, що іще утнути, щоб на нього звернули увагу, аж придумав-таки».
Віддайте мені Рене, другого мого брата, мого зведеного близнюка. Укоротивши собі віку за допомогою газу, він зруйнував цілий будинок, та мені здається, він цього не хотів. Бачу його на лікарняному ліжку в «Ля Рібуазьєр», на грудях у нього з'явилися перші брунатні плями. «Пора тобі йти, — сказав він тоді, — тікати пора, маленька моя американська танцівнице, пора ставати на пуанти. Не плач. Ось побачиш, ти станеш великою…» І ось він усе висадив у повітря. Не вірю, що, вбиваючи себе, він хотів смерті й іншим. Рене, він не такий. А про Коконю не чути вже років зо три. Усі пропали, хто вмер, а хто виїхав. Забагато було горілки, забагато бензедрину й опію. А також нейролептиків і електрошоку. І тих клятих сухот.