Мавка спинилася. Знаком наказала не рухатися. Граційно змахнула руками, накреслила у повітрі хитрий обрис — і на землі перед Севериновими ногами народилося досконале коло. Вона не спиняла рухів, схожих на довершений складний танок, кожен жест перетворювався на лінії та знаки всередині кола. Характерник зачудовано спостерігав за її чарівним танком, допоки мавка не спинилася, вказала тендітною рукою на нього, а потім — на виповнене таємничих символів коло.
— Брама... До мого світу?
Вона кивнула. Вказала на його тінь, на темний обрій, заперечено хитнула головою.
— Стрибок може виказати мене Ґадрі. Зрозуміло.
Золотий водоспад волосся гойднувся, підтверджуючи його здогад. Блакитні очі сяйнули. Він міг милуватися її обличчям годинами!
— Дякую. Не знаю, чи зможу направду віддячити... Але якщо зможу... Віддячу. Даю слово.
Вона ніжно провела по його щоці тонкими прохолодним пальцями. Від дотику всі страхи зникли, і Северин став у коло.
— Що тепер?
Мавка простягнула гострого камінця, провівши ним над долонею.
Северин незграбним рухом надрізав пальця, зашипів від забутого почуття болю. Кров крапнула на лінії під ногами.
— Дя...
Його смикнуло вгору, підхопило, понесло, аж засвистіло! Голова пішла обертом, темінь вдарила по очах, у вухах задзвеніло, і Чорнововка ледь не знудило, як усе раптом скінчилося. Він гепнувся на тверду землю, забивши пошрамовану ногу.
— ...кую.
Зоряна ніч. Засніжений лісок. Дорога до невеличкої хатини.
Северин вдихнув — і йому запаморочилося від безлічі запахів у свіжому повітрі. Він почекав хвилину. Обережно підвівся, не звертаючи уваги на забиту ногу, вдихнув глибоко, на повні груди, і серед усього гамору запахів відчув два знайомі. Кинувся до хатини так швидко, наскільки дозволяли ноги. Постукав.
Тиша. Северин нетерпляче постукав іще, смикнув двері — може, не зачинені, але...
— Аніруш! Стрілятиму, — почувся з хати хрипкий жіночий голос. — Хто там преться проти ночі?
Чорнововк розплакався.
***
Безсоння.
Безсоння чаїлося у тінях під очима, прокидалося з сутінками, вповзало до очниць, розтікалося на повіках. Ковтало примарні метелики снів, наче велика ропуха.
Безсоння.
Ніч — довга марудна подорож у нікуди.
Катря сиділа над Оленькою. Намагалася уявити її сни за виразом личка. Милувалася смішним носиком, що розмірено сопів. Проходжалася навколо хати, слухала безлюдний простір, роздивлялася зорі. У світлі каганця вивчала мали і вигадувала маршрути на будь-які випадки. Чистила зброю. Безгучно, аби не розбудити малу, плакала.
Безсоння.
Нескінченні, самотні, позбавлені сенсу ночі несли смуток і не розмежовували днів. Катря губилася в датах, через що ледь не схопила місячне ярмо. Від цілковитого виснаження рятував короткий денний сон і тиждень новомісяччя: на молодик характерниця засинала, як убита, бачила гнітючі криваві сни, зате прокидалася вранці повною сил.
Безсоння прийшло зі вторгненням. Відтоді Катря розійшлася з ватагою і виживала самотою: кочувала від криївки до криївки, здобувала припаси, оберігала доньку, шукала втрачений спокій. Давно забула, як почувається молода приваблива жінка — будь-який допитливий погляд незнайомця викликав тривогу. За найменшу підозру, що її видадуть хортам, вона била першою, била безжалісно, била, стріляла, різала... За себе і за Олю. У світі, де з дозволу держави і згоди людей полювали на сіроманців, не лишалося віри в милосердя. Життя повсякчас доводило, що характерниця міркувала правильно. Наприклад, як у тій корчмі кілька місяців тому.
Корчма одразу їй не сподобалася. У дальному кутку бенкетував гамірний гурт, а чоловік, що сидів на чільному місці, мав на собі однострій хортів. Від гурту віддаляла гомінка зала, і ніхто не звернув уваги на її появу. Катря зважила, чи варто лишатися на ночівлю: надворі вперіщила злива, втома давалася взнаки, теплий згорток на грудях вовтузився і пихтів — ознака, що невдовзі Оля вимагатиме поїсти. До іншої корчми їхати немало, тож Катря вирішила ризикнути.
Сива корчмарка гостинно провела її до невеликої кімнати «з тихими сусідами». Помилувалася Олею, яка почала вередувати, розповіла про онучку Лесю такого самого віку, поцікавилася, що робить молода мама у придорожній корчмі наодинці. Катря пробурмотіла звичну побрехеньку про вбитого ординцями чоловіка і подорож до рідних подалі від війни. Корчмарка побігом зиркнула на її приховані під одягом шаблі, перехрестилася і принесла вечерю до кімнати, аби гостя не пхалася з малям до галасної зали.
— Геть забулася, — жінка тепло всміхнулася. — Панно, чи ви не проти перевірки порізом? Хорти Святого Юрія, що нині тут гостюють, вимагають її у кожного гостя.