Першим ярусом зварили йоржиків просто в лусці, потім у проціджений бульйон додали другий ярус — почищених окунів — а також цибулі з петрушкою. Третім ярусом мала бути щука, яка чекала свого часу біля казана. Усю цю рибу Вдовиченко і Чорнововк зловили вдосвіта на річці, а Святослав невідривно крутився поруч, всіляко демонструючи, що він дорослий і з малечею більше не водиться. Характерники з того посміювалися, чаклували над варивом, хлебтали пиво, а хлопець пив свіжий квас, що з вигляду був майже як пиво — і тим долучав його до світу чоловіків.
Северин і Максим гасали по подвір'ї. Зневажаючи спеку, лупили бур'яни дрючками, влаштовували засідки на уявних ворогів, нападали і відступали під дзвінкі волання:
— Сірий Орден!
— Не займай!
Прибігали до казана понюхати юшку, кинути дрібне сміття в багаття і повитріщатися на випатрану щуку, яка, здавалося, вхопить гострими зубиськами будь-кого, хто спробує її торкнутися. Біля вогнища було занадто гаряче, тож хлопчаки тікали у тіні дерев, перепочивали в прохолоді, а затим бігли до хати і просили пити.
На ґанку біля винесеного столу господарювали Оля з Ярославою: обидві причепурилися, неспішно готують тісто на вергуни, розважаються розмовами і келишками абрикосової настоянки — без краплі міцного, як відомо кожній добрій господині, вергуни не смакуватимуть.
Щоразу, як Северин бачив маму, то не міг притлумити бажання розглянути її. Така незвична без сірого дорожнього одягу, характерницького чересу і зібраного на потилиці волосся! Така вродлива у вишитій сорочці, прикрашеній коралями, високій хустці... Навіть обличчя інше! І чому вона не вбирається так ошатно щодня?
— З сусідами пощастило, — розповідала Ярослава. — Домовилися так, що вони тут за усім наглядають, і за те забирають собі дві третини врожаю.
Максимова мама теж мала святковий і красивий вигляд, що не забирало її суворого норову, тож перебивати розмову було не варто: краще дочекатися вільної миті.
— Чимало забирають, — здивувалася Ольга.
— Але ж і роблять вони чимало, — Ярослава спробувала тісто. — Ми сюди лише погостювати приїжджаємо, а тут усе готове стоїть у льосі, чекає — бери і на стіл подавай. На зиму все засолюють, варять, квасять... Чесні люди, не обманюють. Нам тієї третини з головою вистачає, натомість за господарством око постійне.
— Могли б уже й бур'яни повиривати, — пробурчала Ольга.
— І хату побілити, еге? Тобі мед, так ложкою!
— Люблю солодке, що поробиш.
Характерниці цокнулися келишками. Ось вона, вільна мить!
— Мамо, — покликав Северин. — Чуєш...
— Що, вовчику мій?
— А можна твій черес узяти? Ми погратися хочемо.
— Бери-бери, він у хаті лежить.
— Дякую!
— Мамо, — почав своєю чергою Максим.
— Потім поклади на місце, — Ярослава обережно, аби не заляпати брудними руками, поправила шапочку на білому волоссі сина.
Хлопці чкурнули до хати. Ось тепер буде справжня гра! Мамин черес зручніший, бо татів занадто широкий і може оперезати двох хлопчиків одразу.
Северин ухопився за потріскану, пом'якшену зливами шкіру, начепив черес на пузо, заходився воювати з клямрами. У мами вони завжди начищені до блиску, а в батька — тьмяні, припаді пилом. Першим застібнувся бронзовий тризуб: із нього за кілька років почнеться його учнівство. Другим брязнув срібний вовк — немов іклами клацнув.
— Я так мрію стати перевертнем, — зізнався Северин.
— І я, — підтримав Максим. — Мама каже, що я буду білим вовком, як татко!
— А я буду чорним вовчиськом, справжнім Чорнововком!
Северин голосно загарчав. Максим розсміявся, і завив у відповідь.
Застібнувши золоті клямри, хлопці гордовито виструнчилися один перед одним. Череси сягали їм аж до пахв, але такі дрібниці нікого не бентежили.
— Підемо з тобою в один курінь! — вирішив Северин.
— Адже ми друзі, — всміхнувся Максим.
І вони урочисто вдарили по руках.
Посеред темряви крутиться маленька блискуча цятка. Поволі близиться — чи то він до неї, чи то вона до нього...
Цей погляд він міг відчути навіть спиною.
— Чого вирячився?
Хаос зашипів і войовничо задер хвоста коцюбою.
— Тікай звідси, — відмахнувся хлопець, — не заважай.
Поки Захар із Соломією ходили лісом у пошуках належного місця для ритуалу, Северин сидів над папірцем і старанно завчав закляття. Повторював кожен рядок десятки разів, аби від зубів відскакувало. Він знав, що вчитель підказуватиме, але прагнув підготуватися досконало — адже сьогодні мав з'явитися батько! Нехай побачить, що може пишатися сином.