Ображений зневагою Хаос вдерся на пічку і згорнувся там клубочком, укривши носа кінчиком чорного хвоста.
Ніч срібної клямри! Северин мріяв про неї, відколи отримав учнівський черес. Мріяв — і трохи побоювався, як першої близькості з дівчиною... Ніч посвяти, ніч вибору, ніч перетворення. Він перенесеться по той бік і віч-на-віч зустріне самого Гаспида, пекельного збирача душ. Захар казав, що розмова буде непростою і цікавою, але боятися не варто; наприкінці з'явиться той самий сувій, який потрібно підписати власною кров'ю... І тоді буде стежка без вороття.
Обертатися вовком. Зашіптувати рани. Спиняти кулі голими долонями... Отримати золоту клямру на черес!
Але перед цим треба вдарити себе ножем у серце. Не схибити, не поцілити в кістку, не зісковзнути... Дідько, хто вигадав цю частину? Від самої думки про смертельний удар всередині все завмирало. Казали, що чимало джур на ньому померло...
Северин кілька разів брав ножа і примірювався. Уявляв, як робить це. Щоразу долоня пітніла, рука костеніла, ніж наливався чавунною вагою. Чому він такий боягуз? Вся надія на дурман-відвар.
На ґанку зачулися кроки, і відьма з учителем зайшли до хати.
— Не спиш, Северине?
За роки його мандрів Соломія не змінилися ні на йоту: прекрасна, пронизлива, насмішкувата. Впродовж останнього року відьма являлася йому в сороміцьких снах у самій лише шалі, схожій на рибацькі тенета, посміхалася звабливо, а її розпущене волосся ворушилося, немов на вітрі... Северин полюбляв ті видіння, але, звісно, ніколи і ні за що у цьому не зізнався б.
— Вчуся.
— Який сумлінний джура, — Соломія підійшла до полички зі склянками, в яких плавало всіляке заспиртоване гаддя — Хвилюєшся?
— Так.
— Тоді зваж усе і подумай знову: чи справді цього бажаєш? Не поспішай із висновками.
— Бажаю, — відповів Северин негайно.
Без срібної клямри не стати характерником!
— Добре, коли так, — якщо вона й була незадоволена швидкістю відповіді, то вдало це приховала. — Я поважаю твій вибір, і не стану тебе відмовляти.
Соломія повернулася до Захара, який ввічливо тримався осторонь їхньої розмови.
— На чому ми зупинилися?
— На святому отці, — нагадав той. — Я вже домовився.
— Поясни мені, на який чорт він здався? — Соломія насупилася. — Северинові знадобиться сповідь, чи що?
— У мою ніч срібної клямри вчитель запросив священника, тож я лише продовжую традицію, — відповів Захар. — Така данина обряду, що має бути досконалим. Северин — мій джура, і допоки він не отримав повний черес, я...
— Твоя дбайливість заслуговує поваги, — перебила Соломія. — Але не обіцяю, що панькатимуся з бороданями в рясах. Вони мене недолюблюють, я плачу так само.
Чорний клубок скотився з пічки і взявся тертися об ноги відьми, попередньо нашипівши на Захара.
— До речі, Соломіє, а чому це пекельне створіння зветься Хаосом?
— Бо він — безладна суміш матеріальних елементів світу, темне й життєдайне джерело всебуття, — відповіла відьма з усмішкою і погладила кота під підборіддям.
Той замуркотів, насолоджуючись увагою.
— Ну що, козаче, — Захар підбадьорливо всміхнувся Северинові. — Коли голодний — нині саме час заморити черв'ячка, бо далі мусимо поститися, і поїмо вже не раніше завтрашнього ранку.
— Дякую, вчителю, та мені зараз кусень до горла не полізе.
— Розумію! Я так само переживав. Навіть живіт прикрутило так, що... — Захар кинув швидкий погляд на Соломію і вирішив не продовжувати думку.
Северин крутив у руках зім'ятого папірця.
— Вчителю, а ви не знаєте, коли батько приїдуть? Надвечір, чи одразу на ритуал?
Соломія чухала Хаосу пузо і вдавала, що не чула. Захар зітхнув.
— Не хочу засмучувати, але я не знаю, козаче. Він мені нічого не писав.
— Ясно.
Хлопець спробував приховати розчарування в голосі, та вийшло кепсько.
— Мушу підготувати собі вбрання, — швидко змінив тему вчитель. — Як ти загалом почуваєшся, козаче? Готовий?
Ударити ножем у власне серце. Перенестися до Потойбіччя. Лишити кривавий підпис на проклятому сувої. Хіба до такого взагалі можна підготуватися?
— Готовий! — озвався Северин.
Чистісінька брехня, але він, звісно, ніколи і ні за що у цьому не зізнався б.
Цятка так близько, що її можна роздивитися — то срібна монета, древня і затерта. Видається напрочуд знайомою...
Морський бриз налітає з-за скель. Під сірим небом волають голодні мартини в пошуку їстівного. Северинові натомість чуються розпачливі крики людей, і дарма, що від нападу на Готланді минуло понад дві доби. Характерник відпочив, проте обличчя досі паленіло від жару, в оглушених вухах гриміла луна вибухів, а перед очима величний цепелін перетворювався на огрядну вогняну кулю.