— Якби рік тому хтось сказав, що за дванадцять місяців я ховатимусь із немовлям на руках від озброєних сріблом фанатиків, які полюють на Сірий Орден, що був проголошений ворогами держави... — Катря похитала головою. — Це навіть звучить безглуздо.
— Важко уявити, що станеться за рік чи два.
— Принаймні нам пощастило, що Малюкова родина володіє таким закладом, — Катря вказала на кімнату — ту саму, де вони ночували після весілля. — Інакше товпилися б разом із нещасними надворі у мріях про теплий куточок, куди дозволять приткнутися з маленькою дитиною.
— Чув, що багато містян готові брати людей на постій.
— Ну то нехай беруть! Мені совісно, — Катря вказала у вікно на іншу молодицю з малюком на руках. — Вона — там, а я — тут. Уперше її бачу, але чомусь хочу допомогти... Може, запросити до нас? Місця вистачить.
— За нею прийдуть інші, і ти проклянеш свою великодушність.
Катря потерла скроні.
— Материнська солідарність... Мені треба перепочити.
— Відійди від вікна, не ятри собі душу.
Вони стали над люлькою, що тихо похитувалася біля ліжка. Попри невщухний гамір надворі, Оля міцно спала. Батьки завмерли, споглядаючи маленьке личко, якого не торкалася тінь жодної тривоги.
— Не можу відірвати від неї погляду, — зізнався Северин.
— І я, — всміхнулася Катря.
Їхні турботи враз блякли, коли вони споглядали свою маленьку донечку.
— Така крихітна...
— І така мила! Хіба не диво ми створили?
— Ти створила, — виправив Северин. — Носила місяцями, народжувала...
— Не прибіднюйся, чоловіче. Без твоєї частки цього не сталося б.
У кімнаті було тепло, але характерниця пересмикнула плечима і схрестила руки на грудях. Він обійняв її.
— Як тепер бути? — Катря озирнулася на вікно. — Ці покидьки мало не вбили нас. Вони не спиняться...
— Їм просто пощастило заскочити нас зненацька. Осавули недооцінили загрозу... Але тепер буде інакше! Ми — серед своїх, у найкращих покоях «Чорта і ведмедя», і сіроманці з усіх усюд прибувають до міста. Гуртом ми дамо відсіч будь-кому! Загартовані війною ветерани проти зграї біснуватих вар'ятів...
— Ти сам у це не віриш, — махнула рукою Катря. — Дякую за спробу втішити, але будьмо відверті: місто не готове до облоги. Без стін, шанців і гармат ми приречені, а без Ради сімох загальні збори перетворяться на вервицю нескінченної гризні охочих за уявні сталеві персні.
— У Малюка є задум: кілька найпочесніших ветеранів із куреню військових візьмуть владу, допоки точиться війна проти хортів.
— Чимось нагадує Рокош.
— Ні-ні, це зовсім інше, — Северин потер куксу пальця, що досі боліла. — Певен, що громада підтримає. Всі свідомі того, що в скруті треба діяти швидко і без чвар, інакше — смерть.
Оля, не прокидаючись, чхнула, і засопіла далі.
— Я боюся за неї. Боюся за нас.
— Ми пройдемо крізь це разом, Катре.
— Разом? — вона повернулася до нього і спитала: — Скажи відверто, Северине: ти одружився через дитину, бо так годиться? Чи тому, що мав до мене почуттів більше, ніж до тієї відьми?
Знову ця розмова! Заскочений зненацька, Чорнововк кілька секунд збирався з думками. Відповідати треба спокійно і зважено, інакше все завершиться скандалом.
— Ми з тобою сходилися і розходилися. Кохали, вистигали, закохувалися знову, — він торкнувся золотого кружальця на безіменному пальці. — Але впродовж років лишалися на одній стежці. Ніхто не зрозуміє сіроманця краще за іншого проклятого; ніхто не відчує так глибоко, як споріднений кривавим підписом на потойбічному сувої.
— Напрочуд тверезий розрахунок.
— Ні, Катре, я просто намагаюся пояснити... У мене це завжди кепсько виходило, — Северину раптом сяйнуло: — Якби не любов, то наші стосунки мали б завершитися на першому розставанні, хіба ні?
— Це ти мені скажи.
— От і кажу: попри все, нас постійно тягнуло одне до одного! І мала... Вона стала іскрою, що підірвала порохівницю, над якою ми морочилися роками.
— Маленька іскра, — Катря всміхнулася.
— Донька своєї матері.
— Я досі звикаю, що нас тепер троє.
— А я майже звик, — Северин зрадів, що гостра тема минула, і він зумів з неї виплутатися без втрат. — Я і мої прекрасні дівчатка! Хіба не чудово звучить?
— Божевільні Чорнововки звучить краще... А ту молодицю з малюком я однаково сюди покличу.
— Добре.
Він прихилився до її губ, і дружина відповіла взаємністю.
Краплею живого срібла монета розтікається, немов тісто по пательні, ширшає, тоншає, кипить маленькими бульбашками...