Але натаскані австрійцем цуценята перетворилися на відданих кудлатих охоронців, які супроводжували керманича божих воїнів, брали участь у полюванні на вихрестів, і навіть мали на рахунку кількох розірваних лікантропів у вовчому тілі. Втім, попри чудовий подарунок, стосунки Отто з очільником Таємної Варти зіпсувалися восени, відколи почалося вторгнення Орди.
Вівчарки повели мордами і разом підскочили з теплих підстилок: хтось наближався до кабінету. Напевно, Руслан. Отто запам'ятав сторінку, з великою обережністю вклав майже трьохсотлітню реліквію родини Шварців до сандалової скриньки (оксамитове ложе всередині, срібні прикраси зовні), і після шанобливого цілунку хреста на кришці сховав скриньку до ящика столу, що замикався на ключ.
— Прошу, — мовив Шварц водночас зі стукотом у двері.
На порозі став Руслан, кмітливий командир, обраний Отто фаворитом. Усіма силами Шварц відбивав його від призову до лав війська Січового. Як і щеня української вівчарки, цей юнак потребував правильного виховання, аби перетворитися на грізне невблаганне створіння, яким і належить бути справжньому мисливцеві на нечисть.
Руслан перехрестився, вклонився і доповів:
— Усе готове, великий майстре.
Новий шанс зрушити їхнє полювання з мертвого місця. Нарешті!
Отто підвівся, застиг на мить: так, Його долоня досі лежала на плечі. Отто зі вдячністю перехрестився, нап'яв крислатого капелюха і рушив до кімнати для допитів. Фобос і Деймос бігли слідом.
Пронизаний клейкою вогкістю коридор, сяк-так освітлений кіптявими лампами, слугував єзуїтам льохом, який хорти Святого Юрія перетворили на каземати: комори замкнули дверима зі сталевими засувами, кожну стіну прикрасили величезним, намальованим білою фарбою, хрестом. Утім, розгледіти святий знак ніхто не міг, оскільки ні віконець, ні інших джерел світла у глухих камерах не малося. Солом'яника чи навіть цеберка для природних потреб хорти не давали, тож бранцям доводилося спати на вогкій холодній підлозі і дихати випарами застиглих багатошарових випорожнень, які не прибирали. Ніхто не затримувався тут надовго.
Стіни коридору ковтали відлуння їхніх кроків.
— Відчиняйте, — гукнув Руслан у двері, доваживши ударом долоні.
Кімната для допитів сяяла численними смолоскипами, і завдяки вогню тут було відчутно тепліше. Табурет для гостей (одна з трьох ніжок довша за інші), навпроти стіл і стілець, побратими меблів із кабінету Шварца, — от і все меблювання. На дверях чатували Ілько з Лавріном, гевали-близнюки, яких Отто недолюблював за куций розум, але завжди долучав, коли вимагалася сила. Після скорочення рядів божих воїнів обирати не доводилося... Бозна, чому цих бугаїв не забрали до війська, проте Отто підозрював, що завинила тому прикра нездатність близнюків упродовж двадцяти років життя запам'ятати бодай сотню слів. Австрієць навчився вимовляти їхні дивні імена без помилок — за останній рік його знання української неабияк зросло. Принаймні так здавалося Отто.
Брати вклонилися Шварцу, грюкнули дверима, схрестили на грудях могутні руки. На незручному табуреті сидів чоловік. Фобос із Деймосом привітали його гарчанням. У тьмяному світлі їхня жорстка біла шерсть здавалася жовтавою.
— Найн, — кинув Отто псам.
Вовкодави замовкли і вляглися на свої підстилки. Вони знали, як треба поводитися на допитах.
Руслан мовчки простягнув теку із кількома папірцями, відійшов до стінки. Шварц усівся за стіл, взявся неспішно вивчати документи. Насправді він знав їх напам'ять, але то був один із трюків, який завжди працював. Опасистий чоловік на табуреті нетерпляче совався, пітнів, і за десять хвилин мовчанки, яку порушувало тільки сопіння вівчарок, не витримав.
— Якого дідька я тут роблю?
— Не смій мовити такі слова, — Отто звівся на рівні і гупнув по столу кулаком.
Загривки Фобоса і Деймоса настовбурчилися, вищирені пащеки закипіли слиною. Чоловік на табуреті різко відчув нестачу повітря і закашлявся. На клацання пальців Отто пси заспокоїлися.
— Назвися, — спокійним голосом продовжив Шварц, ледь торкнувшись золотого хреста, який носив на грудях.
— Тиміш Клименко, — в очах чоловіка на мить блиснула лють. — Поважний голова Чумацького цеху Українського Гетьманату. Свідомий громадянин, який присвячує весь час порятунку держави. Вірний чоловік і батько шістьох дітей. Дослідник, меценат, мандрівник. Вистачить, чи бажаєте почути більше регалій?
— Вистачить.
— Для чого потрібен цей фарс, пане Шварце? Вам усе пречудово відомо. За яким правом мене затримують на вулиці, погрожують побиттям, приводять сюди і змушують чекати годинами?