Руслан, який посів місце за столом, сумлінно записував усе промовлене.
— За правом хортів Святого Юрія, — відповів Отто поважно. — У тебе немає приводу боятися, коли ти чесна людина. Кілька запитань... І підеш звідси, куди захочеш.
Він вдивився у кругле рум'яне обличчя. Такі завжди викликали огиду: вгодовані, блискучі, наче ось-ось луснуть від жиру. Шварц знав чимало подібних Тимішеві ділків, готових матір власну продати, якщо ціна підходяща.
— Загальновідомо про твої товариські стосунки з лікантропами забороненого Ордену, — заговорив Отто, лельом-полельом крокуючи від стінки до стінки. — Ми маємо підозри, що ти досі допомагаєш слугам Сатани.
— Ваші підозри безпідставні, — відрубав Тиміш. — Це все? Тоді я мушу йти, пане Шварце. Мене чекають важливі справи, а ви згаяли купу мого дорогоцінного часу.
Він спробував підвестися, але глухе гарчання вовкодавів прицвяшило його до незручного табурету.
— Я не маю ні часу, ні сили збирати докази, — збрехав Отто (насправді для цього бракувало людей). — Я не збираюся вести тебе на суд. Я і є суд! Нам достеменно знано, що ти допомагаєш вовкулакам. Від тебе смердить нечистим духом! Я чую цей дух і мене нудить від нього. Зізнайся, кого з переступників ти бачив за останні місяці. Скажи, де і коли це трапилося — врятуй свою заблукалу душу! Скажи — і будь вільний іти, куди заманеться!
Неочікувано для Шварца Тиміш розсміявся, але за секунду люто скривився.
— Ви тут у своїх підвалах геть з глузду з'їхали? — проревів чумак, не стримуючи гніву. — Чи вам останню пам'ять відшибло? Ви власноруч усіх сіроманців до Різдва понищили! Ордену давно не існує! З ким я міг бачитися, з привидами? Негайно випустіть мене!
Чумак розмахував кулаками і не збирався ні в чому зізнаватися. Тиміш виявився сміливішим, ніж Отто припускав. .. Він задумався, як далі провадити розмову. Ця необачна затримка стала фатальною: тупоголовий Лаврін, який звично сприйняв мовчанку за наказ, наблизився до чумака і вхопився за його правицю.
— Починати з великого, брате? — пробасив Лаврін, запитально глянувши на Шварца.
— Що-о?! — Тиміш схопився на ноги, не звернувши увагу на гарчання псів. — Ви погрожуєте мені тортурами?
Лаврін штурхнув його на табурет, а чумак зарепетував на все горло:
— Ви смієте катувати мене під надуманими приводами? Мене, Тиміша Клименка?! Від початку наступу Орди мої валки рятують військо Січове, щодня мої вози рушають на фронт, щогодини мої люди працюють на перемогу у війні, щохвилини мої статки тануть! Через вас, бовдурів, я щойно пропустив надважливу військову нараду! Просто зараз кілька термінових документів очікують мого підпису! Кожна мить, що я тут марную, коштує нашим воякам життів! Я — одна з ключових ланок у військовій логістиці! Ви це усвідомлюєте, пси безголові? Вас у цій самій тюрмі замкнуть як ординських агентів!
Руслан перестав записувати і підвів на Отто запитальний погляд. Вищирені Фобос і Деймос крапали слиною, готові кинутися за командою. Лаврін досі тримав Клименкову руку в очікуванні наказу.
Шварц кипів від люті. На пихатого лавочника, на його брехню про лікантропів, на його дошкульні образи, на тупого Лавріна, на самого себе. Ось так бездарно згаяти чудовий шанс!
— Просто дай, що нам потрібно, — мовив Отто дружньо.
— Кілька хвилин, не більше. І ми назавжди розійдемося без насилля і галасу.
— Ви не усвідомлюєте своєї помилки, пане Шварце. Чи усвідомлюєте, але продовжуєте кривити хорошу пику при поганій грі. На мене ваші погрози не діють! Або негайно випускайте мене звідси, або кидайте до каземату, — Тиміш махнув вільною рукою. — Попереджаю: оберете друге, і до завтрашнього вечора від вашого кишенькового замку хрестоносців навіть стягу не лишиться.
Як він міг так помилитися? Відповідь прийшла одразу: через власну зарозумілість. Цей кнур у людському обличчі — кара за гріх гордині.
Вибач мені, Господи! Я засвоїв цей урок. Шкода лишень, що кнур піде геть і забере з собою всі знання про лікантропів, які зуміли вижити після великого полювання.
Шварц різким рухом підборіддя наказав Лавріну відпустити чумака.
— Я молитимусь, аби у твоїй душі прокинулася християнська совість. Ми чекатимемо відповідей... І зробимо всю брудну роботу. Як робили завжди, — Отто вказав на Клименка долонею. — Хіба ти, батько шістьох, не хочеш очистити цей світ, аби твоїм дітям жилося безпечно?
Тиміш спинився перед розчахнутими Ільком дверима. Оправився. Зміряв Отто довгим поглядом і відповів:
— Ви — фанатик, пане Шварце. Далекий від справжнього світу, засліплений, небезпечний фанатик. І ви дарма віддали наказ про моє затримання.