На тому чумак пішов. Отто захотілося крикнути близнюкам, аби скрутили і кинули його до камери, але притлумив це бажання — то знову спокушала гординя.
— Господи! Прости брехню його і надихни на правду.
— Шварц перехрестився.
Руслан перехрестився слідом.
— Брате, я не думав, що...
— Хто наступний? — перебив Отто.
Руслан миттю втямив, що розмову про Клименка завершено, і подав іншу теку.
— А, письменник, — настрій Шварца поліпшився.
— Ведіть.
Поразка з чумаком неприємна, проте навіть на неї була воля Його.
Новий гість, блідий і пом'ятий, за ніч у казематі явно не склепив очей. Він промерз і безупинно трусився, від чого погано тримався на похилому табуреті. Лаврін стовбичив поруч, аби підхопити нещасного чи зламати йому щось — як накажуть.
— Назвися, — наказав Отто, торкнувшись пальцями золотого хреста на грудях.
— Ви ж усе знаєте... Ви вчора мене допитували...
Від нього гостро тхнуло сечею. Шварц скривився.
— Назвися.
— Володимир Буханевич.
— Для чого приїхали до Вінниці?
— Я все розповів! Прибув в особистих справах... До лав війська Січового мене не взяли через вік і стан здоров'я, тому я вирішив спробуватися до головного штабу писарчуком чи ще кимось... Хочу бути корисним! Не бажаю сидіти осторонь, коли Лівобережжя стогне під смарагдовим прапором!
— Це ми чули. Пригадалося щось нове за ніч?
— Що пригадалося? — розпачливо крикнув Володимир. — Я — доброволець, якого ви затримали ні про що! Звідки ви взяли, ніби я винен? Хто таке сказав? Заздрісники? Мене не вперше оббріхують заздрісники!
— Заздрісники, — повторив Отто з кривою усмішкою.
— Так! Суцільний наклеп! Зважте самі: яким чином я міг допомагати комусь із Сірого Ордену, коли вони ненавидять мене за книгу, що я про них написав! Корчму мою спалили, ножа в спину встромили... І про ніж я висловлююся буквально, маю шрам біля лопатки, можете...
Отто дав знак, і Лаврін хвацьким копняком вибив табурет з-під Буханевича. Той незграбно гепнувся на підлогу, вдарився лобом, розсік брову і не встиг зойкнути, як над ним зависли двійко вовкодавів.
Шкода, що з чумаком не можна було вчинити так само.
— Наше джерело не бреше, — Отто наблизився до письменника, сів навпочіпки, погладив псів по кудлатих головах. — Ти носиш маску ненависника Ордену, але насправді допамагаєш його недобиткам. Мені незрозуміло, навіщо ти це робиш. Незрозуміло, навіщо намагаєшся приховати. Тобі тут подобається? Подобається гнити в камері? Подобається бути битим? Тобі це подобається?
— Ні! — верескнув письменник.
Отто кивнув. Натиснути ще — і все розповість.
— Навіщо йти на блюзнірське мучеництво, захищаючи слуг нечистого?
Буханевич мовчав кілька секунд, кліпаючи правим оком, яке заливала кров із розсіченої брови. Пробурмотів:
— Не розумію, про що ви...
— До камери, — скомандував Отто роздратовано. — Цього разу на кілька діб. Води не давати.
— Зачекайте, — скрикнув Володимир, аж тут їх перервали.
Двері розчахнулися навстіж, і не встиг чатовий Ілько схопитися за булаву, коли до кімнати влетів Юхим Кривденко у супроводі молодої жінки. Обоє були в новеньких, з голочки, офіцерських одностроях розвідки — на їхньому тлі побиті часом мундири божих воїнів із пожовклими й посірілими хрестами мали жалюгідний вигляд.
— Усім завмерти! — оголосив голова Таємної Варти.
Його супутниця вихопила револьвер з кобури на поясі. Хорти переглянулися. Наляканий Буханевич відповз до стіни. Вовкодави загарчали, припали до підлоги, і жінка одразу навела зброю на вівчарок.
— Прибери псів. Хутко, — скомандував Юхим.
Отто свиснув, і вівчарки відступили. Фобос встав біля лівої ноги, Деймос — біля правої, готові кинутися на будь-кого, хто наблизиться до хазяїна.
— Ти що, курво, собі дозволяєш? — просичав Кривденко до Шварца.
Його обличчя побіліло від гніву. За останній рік на скронях керманича Таємної Варти додалося сивини, навколо очей побільшало зморщок.
— Вітаю, Юхиме, — Отто припідняв капелюха. — Вітаю, Майє.
Жінка не зводила револьвера (новенька і вельми дорога зброя) з вовкодавів, тому на вітання не зреагувала. Вдвічі молодша за Юхима, форма сидить як влита, блискуче чорне волосся зібране в тугий вузол. Легкий аромат парфуму. Перелюбниця! Шварц ледве стримав гидливу гримасу. Як цим двом не соромно не приховувати свого гріха!
— Якого. Дідька. Затримали. Клименка? — викарбував Юхим.
— Не призивай нечистого у цих стінах. Є підозри, що...