— Є підозри, що ти повний йолоп, Отто, — перебив Кривденко люто. — Чи ти досі не розумієш української? Ми мали цю розмову двічі. Двічі, лярва мати! Ти божився, що все затямив. Я повірив. І тут до мене вривається осатанілий голова чумацького цеху, який скаржиться на незаконний арешт хортами Святого Юрія. Ви геть показалися? У нас триває війна, чорт забирай!
Знову блюзнірства. Отто стиснув кулаки так, що пальці хруснули. Пробач його, Боже, бо не тямить, що верзе.
— Моя війна почалася до вашої, — відповів Отто вголос.
Юхим нарешті помітив Буханевича.
— А це хто такий? Іще один безпідставно затриманий?
— Є свідчення, що він допомагав...
Кривденко спинив Шварца помахом руки і промовив до Володимира:
— Ви вільні йти.
Той перевів ошелешений погляд з Юхима на Отто, не зрозумівши, що йому дозволили забиратися звідси.
— Не можна приходити і просто так... — почав було Шварц.
— Ні, Отто! Це вам не можна просто так хапати людей! І я чітко казав про це!
— Ми мусимо...
— Заткайся і не перебивай, — наказала Майя дзвінким голосом.
Проклята Ліліт! Бовдури Ілько і Лаврін, байдужі до розмови, міряли її тіло масними поглядами.
— Колись із тебе був зиск, тепер ти — суцільна морока. З мене годі, Отто. Загрався ти в інквізицію, — Юхим підвищив голос. — Я розпускаю хортів Святого Юрія. Чуєте, ви всі? Наказ буде завтра вранці. Більше ніяких повноважень і ніякого фінансування. Все! Мені набридло ваше шапіто. Половина країни загарбана Ордою, а я мушу відволікатися на вибрики ідіота, який не може вполювати десяток уцілілих характерників і до цього ще примудряється піднасрати нашій обороні!
Шварц не здивувався. Він очікував цього. Слабкодухий Юхим ніколи не мав віри.
— Лікантропів не десяток, — попри шквал образ він говорив спокійно. — їх значно більше.
— Я незрозуміло висловився? Слово «все», Отто, означає кінець. Фініта. Енде. Твоя партія скінчилися. Пакуй речі, забирай гроші і повертайся додому. Стяг хортів можеш забрати собі на пам'ять.
Цей грішник був значно мерзотнішим за червонопикого лавочника. Отто реготнув. Фобос і Деймос забрехали слідом.
— Як усе просто! Ви покликали мене, аби я створив загони істинних божих воїнів. Я присвятив місяці життя. Вклав душу. Почав полювання. Ми перемогли перевертнів. Розбили головні сили, відбили контратаки, розшукали по криївках. А потім, коли лишилося дотиснути, ви забрали майже всіх мисливців. Забрали срібло, гроші, всі засоби до існування. І я не жалівся! Я розумів, що обставини змінилися, та продовжував справу самотужки. Але тепер ви проганяєте мене, наче ми перемогли, хоча це не так. Чи вже забули про банди месників?
Наче сам Господь вкладав йому в уста ці прості слова, повні полум'яної справедливості! Руслан дивився на нього з захопленням.
— Банди месників, про яких пів року нічого не чутно? Чорти б тебе драли, Отто, мені байдуже до недобитків Ордену! Країна палає! Я забрав твоїх людей на війну, і лише з поваги лишив невеликі сили. Тепер бачу, що треба було забрати всіх, — Юхим хитнув головою. — Часи змінилися, Отто, а ти й досі уявляєш, ніби надворі осінь п'ятдесят другого.
Отто зиркнув на Руслана. Після завершення великого полювання він хотів передати звання командора цьому юнакові, з чистою душею повернутися додому... А тепер у нього забирають шанс довести місію до кінця.
Руслан обережно потягнувся до булави. Юхим помітив цей рух краєчком ока і блискавично витягнув револьвера.
— Ти чию руку хочеш вкусити, псе?
Отто похитав головою, і Руслан полишив булаву на поясі. Юхим обвів хортів гострим, наче лезо, поглядом.
— Геть від рук відбилися, паскуди! Наказую вам негайно звільнити всіх полонених і вимітатися звідси. Чули? Аби післязавтра і духу вашого тут не було. Перевірю особисто! А спробуєте щось утнути — оголошу зрадниками країни. На вас полюватиме вся Таємна Варта і не тільки. Ферштейн?
— Усе зрозуміло, — Отто зняв капелюха. — Не сміємо більше віднімати дорогоцінного часу, Юхиме. Держава чекає.
Кривденко подав руку Буханевичу, що так і сидів, ошелешений, біля стінки, а Майя тримала револьвер напоготові. Володимир зіп'явся на ноги, ледь чутно подякував, після чого трійця покинула підвали Єзуїтських Мурів.
Отто скреготнув зубами. Який же паскудний день!
— Брате? — Обличчя Руслане повнилося неспокоєм. — Що нам тепер робити?
— Оголошуй загальні збори. Передай новину всім хортам Святого Юрія: полювання не спинилося. Хто захоче піти — вільний. А хто почувається справжнім божим мисливцем... Нехай із молитвою рушає за мною. Я доведу справу до кінця.