Гаральд Гардраді
ПІСНЯ ПРО ДІВЧИНУ З РУСЬКОЇ КРАЇНИ
Переклад з німецької та коментар Івана Франка
Край Сіцілії далекої
Наш кораблик пролітав,
В пишних строях ми на покладі
Поставали, як і слід.
Живо біг носатий човен наш,
Гордий, що героїв ніс...
Гей, в кого не мужняя душа,
Не посмів би плавать там,
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє,* мене не приймає.
Як ми з трандами зустрілися,
Більше їх було, як нас,
Гей, то ж люта і завзятая
Почалася боротьба!
Впав у бою юний наш король, —
Я відбивсь від нього геть...*
Гей, в кого не мужняя душа,
Не встояв би в бою тім.
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє, мене не приймає.
Раз, дівчинонько, шістнадцять нас
З чотирьох проломів враз
Морську воду черпать мусили —
Хвилі лютії ревли,
Заливали човен наш дотла, —
Та таки ми не дались!
Гей, в кого не мужняя душа,
Не посмів би плавать там!
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє, мене не приймає.
Знаю вісім штук: умію я
Вірші голосні складать,
Їздить на коні прудкому, як змія,
Плавать в пінявих валах
І на лижвах по снігу шмиглять,
Списом в оленя кидать,
Веслувать, як досвідний гребець,
Мечем, луком воювать.
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє, мене не приймає.
Там на юзі жінка ні дівча
Не затаїть, а признасть,
Що ми вранці в южне місто те
Впали, наче звірі в снасть.
Там-то брязк ішов від наших зброй!
Там-то кров лилася з тіл!
Там-то я ім’я своє вписав
На свідоцтво своїх діл. *
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє, мене не приймає.
Я родився в Упланді, де люд
Славно луки натяга,
А тепер, ненависні хлопам,
Човни вольнії мої
То до берега причалюють,
То йдуть в море, як чайки,
Як їх з берега позсовуєм,
Криють хвилі водяні.
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє, мене не приймає.
Коментар перекладача
Гаральд Зіґурдзон Гардраді, один з визначних норманських героїв, член норвезького королівського роду, належав до тих варягів, що на поклик князя Ярослава Мудрого прибули з-за моря до Новгорода й визначилися в службі у руського князя. Гаральд був не лише смілим войовником, але також славним у своїм часі «скальдом», себто поетом, і головні відомості про його життя маємо, власне, в його віршах, які заховалися до нашого часу. З них дізнаємося, що, маючи 15 літ, він перший раз брав участь у битві: се була кривава битва з д[ня] 29 липня 1030 р. під Стіклаштадом, у якій погиб Гаральдів брат, король Олаф, прозваний святим. Гаральд, поранений, мусив утікати до Швеції і подався до Новгорода, де став на службу в Ярослава. Тут він здобув собі таку славу й повагу, що міг осмілитися просити в Ярослава руки його дочки Єлисавети, яка по матері була норманкою. Та Ярослав якось вимовився від того сватання, і Гаральд покинув руську службу 1033 року й поїхав до Константинополя на службу до грецького імператора. І тут визначився смілими воєнними вчинками та хитрощами, про нього подають відомість, що він здобув одно місто в Сіцілії саме такими хитрощами, як Ольга здобула деревлянський Іскорость, тобто замість окупу зажадав голубів, які потім із запаленими льонтами випустив на місто. В р. 1040 він брав участь у здобутті афінської пристані Пірея і записав своє ім’я норманськими рунами на мармуровім льві, якого в р. 1687 венецький полководець Морозіні перевіз до Венеції, де він стоїть і досі. Та при константинопольськім дворі збудилися проти Гаральда якісь підозріння та інтриги, і 1043 р. його всаджено до темниці. Та, змовившися зі своїми товаришами, він утік із тюрми, забрав свою багату добичу й захопив у пристані два кораблі, один із них, розірвавши ланцюг, яким була замкнена пристань, пішов на дно, а на другім Гаральд із товаришами втік на Русь. У тій утеці він по десятилітній службі в Візантії згадав свою любку «дівчину з Гардаріки» (руського краю) й уложив на її честь отсю пісню. Певна річ, пісню мусили співати на Ярославовім дворі в Києві, притім голосна слава й багата добича Гаральда приєднали йому не лише серце дівчини, але також прихильність батька, який віддав Гаральдові свою дочку за жінку. Про кінець його життя не знаємо нічого.* Матеріали про те життя, а також вірші Гаральдові зібрав шведський учений Рафн і помістив у другім томі своїх «Antiquites russes, де уміщена також у латинськім перекладі отся пісня. Отсі звістки і німецький переклад пісні поміщено в інтересній розвідці Рудольфа Абіхта «Das südrussische Igorlied und sein Zusammenhang mit der nordgermanischen Dichtung», уміщеній у «Jahresbericht der Schlesischen Gesellschaft für vaterländische Cultur» за 1906 p.