Виїхавши на Канзас-роуд, він повернув у бік міста і ввімкнув радіо, там «Маккойз» співали «Тримайся, Слупі»[107] — і це було чудово. Думками він ширяв деінде, як це часто з ним траплялося під звуки радіо, і тут він вловив себе на тому, що йому чомусь набрели в голову персонажі однієї його старої історії, що мала назву «Темна вежа». Їх там залишилося небагато; йому згадалося, що більшість із них він повбивав, навіть хлопця. Мабуть, не знав, що з ним далі робити. Зазвичай так і позбавляєшся персонажів, бо просто не второпаєш, що з ними робити далі. Як же його звали, чи не Джек? Ні, так звали навіженого татуся з «Сяйва».[108] Хлопця з «Темної вежі» звали Джейк. Найвдаліше ім’я для історії з мотивами вестерна, просто тобі ніби хтось з романів Вейна Д. Оверголсера або Рея Хогана.[109] А чи можливо повернути Джейка до тієї історії, хоча б як привида? Та звісно ж, він зможе це зробити. Що добре в історіях про надприродне, відзначив собі Кінг, так це те, що ніхто в них не мусить умирати насправді. Кожен завжди може повернутися. Як той Варнава Коллінз у «Темних тінях». Варнава Коллінз[110] був вампіром.
— Той хлопець міг би повернутися як вампір, — промовив Кінг і розсміявся. — Начувайся, Роланде, обід подано, і цим обідом будеш ти!
Але щось відчувалося в цьому не те. А що саме? Нічого не спало на думку, але це не проблема. Згодом щось придумається. Можливо, коли він найменше цього чекатиме; коли годуватиме кицьку, або мінятиме пелюшки немовляті, або просто сумно гулятиме, як про це писав Оден[111] у своєму вірші про страждання.
Але сьогодні ніяких страждань. Сьогодні він почувається пречудово.
Ага, називайте мене просто Тоні Тигром. [112]
По радіо «Маккойз» поступилися ефіром Трою Шонделлу, котрий заспівав «Цього разу».[113]
А та «Темна вежа» справді починалася як доволі цікава річ. Кінг подумав: «Може, мені варто пошукати її, коли повернуся з півночі? Переглянути».
Непогана ідея.
ЗАСПІВ:
ВІДСПІВ:
Дванадцятий куплет
ДЖЕЙК І КАЛЛАГЕН
ОДИН
Дону Каллагену часто снилося його повернення до Америки. Зазвичай сни починались з того, що він прокидається під високим, безкраїм небом пустелі, яким пливуть оті пухнасті хмари, що їх бейсболісти називають «янголами», або у своєму парафіяльному ліжку в місті Салемз-Лот, штат Мен. Не було різниці, в якій саме місцині це відбувалося, його завжди переповнювало почуття полегшення, і відразу ж діяв базовий інстинкт — помолитися.
— О Господи, дякую Тобі. Спасибі, Господи, за те, що це був лише сон і я нарешті прокинувся.
Зараз він не спав і не мав щодо цього жодних сумнівів.
Він зробив великий оберт у повітрі, побачивши, що такий же точно попереду нього робить Джейк. Загубив одну сандалію. Почув скиглення Юка і протестуюче гримання Едді. Почув клаксони таксі — цю піднесену вуличну музику Нью-Йорка, — а крім того, почув ще дещо: проповідника. Судячи з голосу, той уже гнав по повній. Принаймні на третій швидкості. Можливо, на форсажі.
Пролітаючи крізь Незнайдені Двері, Каллаген вдарився щиколоткою об одвірок і відчув вибух пекучого болю. Тепер його кісточка (і взагалі нога в тому місці) заніміла. Дзвоники тодешу дзеленчали прискорено, ніби платівка на 33 1/3 об/хв програвалася зі швидкістю 45 об/хв. Його проштовхнуло крізь супротивні повітряні течії, і раптом, замість гнилої атмосфери Печери дверей, він вдихнув запах бензину й автомобільних вихлопів. Спершу вулична музика, тепер вуличні парфуми.
Якусь мить існувало два проповідники. Позаду ревів Хенчик: «Тримайтеся, двері відчиняються!», а попереду волав другий:
«Славімо ГООСПОДА, брати мої, істинно славімо ГООСПОДА на Другій авеню!»
«Знову двійня, — зринуло в голові Каллагена, часу на цю думку вистачило, а тоді двері позаду нього захряснулись і лишився тільки один Божий закликайло на Другій авеню. Каллаген ще встиг подумати: — Ласкаво просимо додому, сучий сину, вітаємо тебе з поверненням до Америки». І тут-таки приземлився.
ДВА
Гепнувся він добряче, загальмувавши на руках і колінах. Останні трохи захистили джинси (хоча й самі подерлися), а от з обідраних покриттям тротуару долонь, як йому здалося, зліз не менш ніж акр шкіри. Почув спів троянди, потужний і безтурботний.
Каллаген перекинувся на спину і, щирячись від болю, подивився в небо, підніс собі до обличчя скривавлені, сверблячі долоні. З лівої руки йому на щоку скрапнула кров, мов сльоза.
— Звідки ти, курва-мама, взявся тут, мій друже? — здивувався одягнений в якусь сіру робу негр. Схоже, він був тут єдиним, хто зауважив драматичне повернення Дона Каллагена до Америки. Вирячивши очі, він дивився на розпластаного на тротуарі чоловіка.
— З Країни Оз, — промовив Каллаген і сів.
Руки йому невимовно пекло, а тепер ще й щиколотка очуняла, почала жалітися голосними няв-няв-няв зойками болю, що перфектно синхронізувався з його прискореним серцебиттям.
— Давай, хлопче, йди собі. Зі мною все гаразд, катай звідси.
— Як скажеш, братчику. До скорого.
Чоловік у сірій робі — якийсь трудар щойно після зміни, подумав Каллаген — рушив геть. Лише подарував Каллагенові останній погляд — все ще дивуючись, але вже з зародками сумнівів щодо побаченого, — обійшов невеличкий натовп, що слухав вуличного проповідника, і зник з очей.
Каллаген звівся на ноги і зійшов на одну зі сходинок, що вели до входу в «Хаммаршольд-Плазу», роздивляючись, чи нема де Джейка. Не побачив його ніде. Подивився в інший бік, чи не побачить Незнайдених Дверей, але вони, звісно, вже зникли.
— А тепер слухайте мене, друзі! Слухайте, я кажу, Бог, я кажу, Бог — це любов, я хочу почути від вас алілуя!
— Алілуя, — промовив хтось з вуличного натовпу, не так щоб дуже вкладаючись душею у цей вигук.
— Амінь кажу вам, дякую вам, братове! А тепер слухайте, бо тепер надійшов час ВИПРОБУВАННЯ для Америки, і Америка ПРОВАЛЮЄ це ВИПРОБУВАННЯ! Ця країна потребує БОМБИ, не нової вбив-чо-ї, а БОГА-БОМБИ, я питаю вас, де ваше алілуя?
— Джейку! — крикнув Каллаген. — Джейку, де ти? Джейку!
— Юк! — це був голос Джейка, він лементував щосили. — Бережися, Юку!
Почулося скиглення, тривожний гавкіт, який Каллаген будь-де впізнав би. Відтак верещання заблокованих коліс.
Клаксон.
І глухий грюк.
ТРИ
Каллаген забув про забиту щиколотку й пекучі долоні. Оббіг тих людей, що скупчилися перед проповідником (усі вони, як один, обернулися до проїжджої частини, і проповідник теж обірвав свою промову), і побачив Джейка, той стояв на Другій авеню перед жовтим таксі, що встигло зупинитися за якийсь дюйм від його ніг. З-під задніх коліс все ще курився синюватий димок. Обличчя шокованого водія витягнулося в бліде О. Між ногами в Джейка зіщулився Юк. Як на Каллагена, пухнастик-шалапут виглядав лиш дещо ошелешеним, а так з ним все було гаразд.
107
«McCoys» — поп-квартет, заснований 1962 р. відомим згодом гітаристом Ріком Деринджером; пісню 1965 р. «Тримайся, Слупі» було присвячено джазовій піаністці Дороті Слуп.
108
«Сяйво» (1977) — третій роман і перший бестселер Стівена Кінга, з якого почалася його письменницька слава.
109
Вейн Д. Оверголсер (1906–1996); Рей Хоган (1908) — автори незчисленної кількості пригодницьких романів з життя Дикого Заходу.
110
Варнава Коллінз — 175-річний вампір, персонаж «готичного» серіалу «Темні тіні», що транслювався у 1966–1971 pp. телемережею ABC.
111
Вістен Г’ю Оден (1907–1973) — англо-американський поет і драматург; його вірш «У музеї красного мистецтва» (1940) починається так: «Щодо страждання вони були безпомильні, ті старі майстри, розумілися гарно вони на людських позах, як хтось їсть, або прочиняє вікно, або просто йде собі сумно».
112
Кінг зголоднів і тому згадує Тоні Тигра — мальоване звірятко, рекламний символ продуктової компанії «Kellog».
113
Трой Шонделл (справжнє ім’я Гері Шелтон, 1940) — співак і композитор, чия пісня «Цього разу, схоже, ми справді розлучаємося» була суперхітом 1961 року.