Сюзанна виступила наперед, проте не на повну силу. Якусь мить вона бачила дві таблички двома парами очей, відчуття було таким дивним, що її аж занудило. Врешті картинка злилася в одну і вона змогла прочитати напис.
Сюзанна передала правління Мії, щоб та сама вибрала цифри. Та вибрала одиницю і три дев’ятки. Поточний рік, либонь, найперша комбінація, яку набере можливий готельний злодій, але не найгірша, принаймні не номер кімнати. Крім того, це правильні цифри. Цифри сили. Сіґул. Вони обидві це розуміли.
Набравши цифри, Мія посмикала дверцята, побачила, що сейф замкнуто міцно, потім знову набрала свій код. З глибин сейфа почулося дзижчання, і дверцята прочинилися навстіж. Вона поклала туди вилинялу червону торбу з написом «ДОРІЖКИ СЕРЕДМІСТЯ» — через скриньку, що стояла всередині торби, та ледве пролізла на полицю, — а потім ще й торбу з Орізами. Знову зачинила й замкнула сейф, посмикала за ручку, впевнилася, що все гаразд, і кивнула. Сумка «Бордерз» залишилася на ліжку. Вона дістала з неї пачку грошей і засунула собі до передньої кишені джинсів, до тієї, де вже лежала черепаха.
— Ти мусиш перевдягтися у чисту сорочку, — нагадала Сюзанна своїй незваній гості.
Мія, нічия дочка, не відгукнулася. Їй, вочевидь, було начхати на сорочки — хоч брудні вони, хоч чисті. Вона не відводила очей від телефону. На якийсь час, поки не повернуться перейми, її увага буде зосереджена лише на телефоні.
— А от тепер ми й побалакаємо, — промовила Сюзанна. — Ти обіцяла, і цю свою обіцянку ти мусиш виконати. Тільки не в тому бенкетному залі. — Її пересмикнуло. — Десь надворі, прошу. Мені треба на свіже повітря. Бенкетна зала смердить смертю.
Мія не суперечила. Сюзанна мала відчуття, ніби ця жінка риється на полицях пам’яті — роздивляється, відкидає, роздивляється, відкидає — і нарешті знаходить потрібне.
— Як ми туди потрапимо? — спитала індиферентно Мія. Чорношкіра жінка, котра тепер складалася з двох жінок (знову), сіла на одне з ліжок, зчепивши руки на колінах.
— Немов на санчатах сидить, — промовила до себе Сюзаннина половинка. — Я штовхатиму, а ти кермуй. І пам’ятай, Сюзанно-Міє, якщо бажаєш від мене допомоги, відповідай щиро.
— Відповідатиму, — промовила інша. — Тільки не сподівайся, що мої відповіді тобі сподобаються.
— Що ти хочеш…
— Не має значення! Господи, ніколи ще мені не траплявся хтось, хто б ставив стільки запитань! Часу нема! Тільки-но задзвонить телефон, балачці кінець! Отже, якщо взагалі хочеш, щоб ми почали палавер…
Сюзанна не дала їй закінчити. Вона заплющила очі й відкинулася назад. Ліжко не завадило її падінню; вона його пролетіла наскрізь. Вона дійсно падала, падала у прірву. І чула приглушені відстанню дзвоники тодешу.
«Ось я й знову лечу, — майнула їй думка. А тоді інша: — Едді, я кохаю тебе».
ЗАСПІВ:
ВІДСПІВ:
Шостий куплет
ЗАМКОВА ГАЛЕРЕЯ
ОДИН
Падіння закінчилося раптово — вона знов опинилася у власному тілі, і щойно вона це відчула, як перед нею спливла сліпучо яскрава картинка: осяяна сонячними променями шістнадцятирічна Одетта Голмс сидить у комбінації на краю ліжка, накочує собі на ногу шовкову панчоху. Спогад протримався якусь мить, вона навіть відчула запах одеколону «Білі плечі» й мила «Красуня» фірми Pond’s[30] — улюбленого материного мила й позиченого в матері ж парфуму, і подумала: «Це перед Весняним Балом! Я йду туди з Натаном Фріменом!»
30
Пряні, з солодкавим запахом косметичні продукти: «Білі плечі» — одеколон, розроблений лідером популярного у 1930-х pp. джазового біг-бенду Джорджем Спайком Гамільтоном (1901–1957); мило «Красуня» випускається з XIX ст. заснованою 1849 р. компанією Pond’s.