Едді, Джейк і Каллаген почали спускатися їм назустріч. Роланд виглядав рішучим і зібраним у світлі тремтливих спалахів зі сходу, де на них чекав Край грому і Двір Багряного Короля, а після Прикінцевого світу — сама Темна вежа.
— Якщо, — подумалося Едді. — Якщо вона ще там стоїть.
— Джейк тільки-но казав, що якби Сюзанна вже була мертва, ми б про це взнали, — промовив він. — Тоді б з’явилося те, що ти називаєш сіґулом. А тут оце. — Він показав священику на галявину, де випнулося нове пасмо, суцільною десятифутовою смугою воно прорвало моріжок, демонструючи брунатні зморшкуваті губи землі. Собачий хор заходився гавкотом у місті, та ані звуку не подавали фолькен, поки що принаймні; Едді подумав, що більшість з них просто проспали все шоу. Сном п’яних переможців. — Це ж не має стосунку до Сюзі. Правда ж?
— Напряму — ні.
— І не наше воно, — уточнив Джейк. — Інакше б руйнування були набагато гіршими. Як ти гадаєш?
Роланд кивнув.
Роза дивилася на Джейка з сумішшю здивування й остраху.
— Що не наше, хлопчику? Про що це ти говориш? Точно, це був не землетрус!
— Ні, — сказав Роланд. — Це був променетрус. Надломився один з Променів, на яких тримається Вежа, котра підтримує все. Просто тріснув.
Навіть у зрадливому жеврінні чотирьох світлодіодних ламп на ґанку Едді помітив, як з обличчя Розаліти Муньйос збігли всі кольори. Вона перехрестилася.
— Який Промінь? Один з тих самих Променів? Скажи, що це не так! Скажи, що це неправда!
Едді раптом згадався давній бейсбольний скандал. Як маленький хлопчик канючив:
— Скажи, що це не так, Джо.
— Не можу, — відповів їй Роланд. — Бо це правда.
— А скільки їх там, тих Променів? — спитав Каллаген.
Роланд поглянув на Джейка і злегка кивнув:
— Складай свій іспит, Джейку з Нью-Йорка, говори і кажи правду.
— Шість Променів пов’язують дванадцять порталів, — почав Джейк. — Дванадцять порталів стоять на дванадцяти кінцях землі. Роланд, Едді й Сюзанна розпочали свій шлях від Порталу Ведмедя, а мене підібрали між ним і Ладом.
— Шардик, — промовив Едді. Він задивився на останні зблиски світла на сході. — Так звуть ведмедя.
— Так, Шардик, — підхопив Джейк. — Отже, ми на Промені Ведмедя. Всі Промені сходяться до Вежі. Наш Промінь по інший бік Вежі?..
Він кинув погляд на Роланда, благаючи допомоги. Роланд теж подивився на Едді Діна. Схоже, Роланд і зараз ще продовжував їх наставляти на Шлях Ельда.
Едді чи то не помітив його погляду, чи вирішив, що краще його проігнорувати, проте Роланда це не спинило.
— Едді, — стиха гукнув він.
— Ми на Стежині Ведмедя, Шляху Черепахи, — промовив він апатично. — Я не розумію, яке це має значення, оскільки нам треба дійти лиш до Вежі, але по інший її бік лежить Шлях Черепахи, Стежина Ведмедя. — І він продекламував:
І тут уже вірш підхопила і продовжила Розаліта:
— Не зовсім так, як колись, ще малюком, запам’ятав я і навчив моїх друзів, — сказав Роланд. — Але доволі близько до того, за буквою і духом.
— Ім’я Великої Черепахи — Матурин, — додав Джейк і знизав плечима. — Якщо це має якесь значення.
— Ти не маєш можливості взнати точно, який зламався? — прискіпливо вдивлявся Роландові в обличчя Каллаген.
Роланд похитав головою.
— Я знаю одне, Джейк має рацію — це не наш Промінь. Якби це був наш, нічого б не встояло на сто миль навкруг Кальї Брин Стерджис. А може, й на тисячу миль, хтозна? Навіть птахи попадали б з неба, обсмалені.
— Ти говориш про Армагеддон, — тихо, тривожним голосом прорік Каллаген.
Роланд мотнув головою, проте начебто й не заперечуючи.
— Мені незнайоме це слово, панотче, але, безперечно, я маю на увазі велике руйнування й загибель. І десь, вздовж Променя, який пов’язує Рибу й Пацюка, саме це, можливо, й трапилось.