— Еге ж, отой Фройд — той білодупий мазафака, мудрагель із Відня, котрий усе собі курив сигари, — так от, він довів, що в нас під розумом є ще й інший розум, він його називав несвідомим чи підсвідомістю, коротше, якоюсь там свідомістю. Я аж ніяк не запевняю, ніби така штука насправді існує, а переповідаю лише те, що він сказав.
(«Перебийся день», — сказав їй Едді, вона точно була цього певна і тепер намагалася це робити, якомога краще, сподіваючись тільки, що ці її дії не доведуть до того, що буде вбито і Джейка, і Каллагена.)
— Старий пес Фройд, — провадила далі Детта. — Він казав, що підсвідомий чи несвідомий розум у багатьох випадках мудріший за той розум, що нагорі. Він прогризається крізь фуфло швидше за той розум, що нагорі. От і твій, може, розуміє те, про що я тобі оце всю дорогу говорю, що отой твій приятель Сейр ніщо інше, а всього лиш поцоватий брехливий мудак, котрий хоче забрати твого малюка і, ну, я не знаю, порубати його та згодувати з тієї миски його м’ясо вампірам, ніби собакам, наче то ніяка не дитина, а якась «Пурина Вамп»…
— Замовкни! Стули свою брехливу пельку!
Біля умивальників жінки з пташиними голосами сміялися так верескливо, що Мія відчула, ніби в неї очі розріджуються і ось-ось потечуть із очниць. Їй хотілося вискочити з кабінки, вхопити їх за голови і втопити ними у дзеркало, бити знову і знову, аж поки їхньою кров’ю там не буде заляпано все, аж до стелі, а мізки…
— Спокійно, спокійно, — промовила жінка всередині неї, і знову це був голос Сюзанни.
— Вона бреше! Та курва БРЕШЕ!
— Ні, — відповіла Сюзанна, і в цьому єдиному слові прозвучало достатньо переконливості, щоб послати стрілу страху просто Мії в серце. — Вона каже, що думає, доказів не має ніяких, але й не бреше. Давай, Міє, вивертай сорочку.
Вибухнувши наостанок своїм сльозогінним реготом, жінки з пташиними голосами залишили туалет. Мія почала стягувати сорочку через голову, оголивши груди Сюзанни, кольору кави з невеличкою додачею молока. Її соски, завжди крихітні, як ті ягідки, тепер набагато побільшали. Соски чекали на ротик.
На внутрішній поверхні сорочки плями лише ледь-ледь проступали. Мія наділа її навиворіт, а потім розстебнула джинси, щоб заправитися. Сюзанна дивилася, мов зачарована, на місце трохи вище чубчика волосся на лобку. Там її шкіра світлішала до кольору молока з невеличкою додачею кави. Нижче йшли білі ноги жінки, з котрою вона бачилася на замковій галереї. Сюзанна розуміла, що, якби Мія зовсім спустила джинси, їй би відкрилися подряпані, побиті гомілки, які вона вже бачила, коли Мія — справжня Мія — задивилася у Дискордії на червоне сяйво, що позначало замок Короля.
Це чимось страшенно налякало Сюзанну, і за мить (роздуми не зайняли більше миті) до неї прийшло розуміння. Якби Мія замінила тільки ті частини ніг, які Одетта Голмс втратила у метро, коли Джек Морт штовхнув її на рейки під потяг, вона була б білою лише від колін і нижче. Але стегна в неї були тепер також білі, а пах світло-шоколадний. Що це за така дивна лікантропія?
— Звичайне тілохватство, — безтурботно встряла Детта. — Скоро в тебе стане білим живіт… будуть білі цицьки… біла шия… білі щічки…
— Перестань, — застерегла її Сюзанна, та коли це Детта Волкер слухалась її застережень? Та й нікого іншого.
— А опісля, насамкінець, ти отримаєш білий мозок, дорога дівице! Мозок Мії! А хіба не чюдово буде? Шо? Отоді ти станеш чисто Мія! Ніхто й не пискне, якщо тобі схочеться кататися в автобузі на переднім сидінні![81]
Потім стегна сховалися під сорочкою; джинси знову було застебнуто. Врешті Мія сіла на кришку унітаза. Перед нею на дверцятах виднівся надряпаний нашвидкуруч напис: ГЛАМУРНА ШАЛАВА ЧЕКАЄ НА КОРОЛЯ!
— Хто така ця гламурна шалава? — спитала Мія.
— Гадки не маю.
— Здається… — важко було, проте Мія себе пересилила. — Гадаю, я заборгувала тобі подяку.
Відповідь Сюзанни була моментальною і прохолодною.
— Подякуй мені правдою.
— Спершу зізнайся, чому ти взагалі допомогла мені, після того як я…
Цього разу Мія не змогла закінчити фразу. Їй подобалось вважати себе хороброю — принаймні достатньо хороброю, щоб служити своєму малюкові, — але цього разу вона не змогла договорити.
— Після того, як ти зрадила чоловіка, якого я кохаю, на користь тих, котрі, якщо подивитися на це діло прямо, служать пішаками Багряного Короля? Після того, як ти вирішила, що буде цілком добре, якщо вони вб’ють дорогу мені людину, аби лиш в тебе залишилася дорога тобі? Тобі про це цікаво знати?
81
До 1965 р. у деяких південних округах передні місця в автобусах мали право займати тільки білі люди, чорні могли сидіти там, тільки якщо автобус був порожній, і мусили поступатися місцями білим на їх вимогу.