Мії було вкрай неприємно чути такі слова, але вона стерпіла. Мусила терпіти.
— Так, леді, якщо ваша ласка.
Цього разу їй відповіла інша, отим своїм добре відомим голосом — хрипким, нахабним, глузливим, переможним і зневажливим — її цей голос ранив ще гірше, ніж верескливий регіт жінок із пташиною мовою. Набагато гірше.
— Бо мої хлопці вискочили з халепи, ось чому! Геть відтрахали тих мудаків! А кого вони не перестріляли, рознесло вибухом на шмаття.
Мія глибоко стривожилася. Хтозна, чи воно правда, але ця чорнорота жінка сама цілком вірила в те, що казала. А якщо Роланд і Едді Дін залишилися неушкодженими, чи не може бути так, що Багряний Король не такий вже й потужний, такий всемогутній, як їй про нього розповідали? Чи не може бути навіть так, що її завели в оману щодо…
— Стривай, стривай, ти не можеш навіть думати про таке!
— Є й інша причина, чому я допомогла.
Глузлива зникла, повернулася перша. Наразі принаймні.
— Яка?
— Це також і моя дитина, — сказала Сюзанна. — Я не хочу, щоб її вбили.
— Я тобі не вірю.
Але вона повірила. Бо жінка всередині неї мала рацію: Мордред Дескейн з Ґілеаду й Дискордія належали їм обом. Ту, злостиву, воно, можливо, й не обходить, але інша, Сюзанна, явно відчувала потяг до малюка. І якщо вона мала рацію щодо Сейра і тих, що чекали на неї в Діксі-Піґ… якщо вони брехуни й шахраї…
— Стоп. Стоп. Мені нікуди більше йти, окрім як до них.
— Є куди, — швидко мовила Сюзанна. — 3 Чорною Тринадцятою ти можеш потрапити будь-куди.
— Ти не розумієш. Він переслідуватиме мене. Переслідуватиме її.
— Твоя правда, я не розумію.
Насправді вона все розуміла, чи їй здавалося, що розуміє, але… «Перебийся цей день», — так він сказав їй.
— Гаразд. Я спробую пояснити. Я й сама не все розумію — є речі, яких я не знаю, — але розкажу тобі, що зможу.
— Дякую кра…
Сюзанна не встигла договорити, вона знов провалилася, мов та Аліса у кролячу нору. Її понесло вниз — крізь туалет, крізь підлогу, крізь труби під підлогою — в інший світ.
ДЕВ’ЯТЬ
Цього разу її падіння закінчилося не в замку. Роланд розповідав їм деякі історії зі свого мандрівного минулого — про санітарок-вампірок і маленьких лікарів Елурії, про бродячі води Східного Давна і, звісно, історію свого фатального першого кохання — тож це падіння нагадало їй занурення в ті його розповіді. Або в якусь конячу оперу (їх ще називали «дорослі вестерни») на ще порівняно новому телеканалі Ей-Бі-Сі: «Шугафут» з Таєм Гардіном, «Волоцюга» з Джеймсом Гарнером або улюблений серіал Одетти Голмс — «Шаєн» з Клінтом Вокером. (Одного разу Одетта написала листа до редакції, пропонуючи їм одночасно підняти цілину й залучити до себе нову аудиторію глядачів — зняти серіал про мандрівного ковбоя-негра після Громадянської війни. Відповіді вона так і не отримала. І вирішила, що писати той лист взагалі було безглуздям, тільки час згаяла.)
Перед нею була стайня з вивіскою: ДЕШЕВЕ ЛАГОДЖЕННЯ ЗБРУЇ. Вивіска на готелі обіцяла ЗАТИШНІ КІМНАТИ, ВИГІДНІ ЛІШКА. Навкруги розташувалося щонайменше п’ять салунів. Перед одним з них іржавий робот на рипучому гусеничному ходу вертів туди-сюди кулястою головою, транслюючи порожньому місту заклики з гучномовця у формі ріжка, що містився по центру його рудиментарного обличчя: Дівчатка, дівчатка, дівчатка! Є живі цяці, а є кіберки, та нема між ними різниці, ви її не помітите, вони покірно зроблять все, чого вам забагнеться, вони не знають слова «ні», вони дарують задоволення кожним своїм порухом! Дівчатка, дівчатка, дівчатка! Є живі цяці, а є кіберки, та нема між ними різниці, ви її не помітите, коли ловитимете кайф! Вони роблять те, чого бажаєте ви! Вони бажають того, чого бажаєте ви!
Поряд із Сюзанною йшла гарна біла молодичка з роздутим черевом, подряпаними ногами і чорним волоссям до плечей.
Вони якраз проходили повз фальшивий фасад салуну з пафосною вивіскою ФЕДІКСЬКИЙ ГУД-ТАЙМ САЛУН, БАР І ТАНЦ-ЕМПОРІУМ, на ній була вилиняла картата сукня, котра аж так підкреслювала фігуру цієї ось-ось породіллі, що виглядало це якимсь ледь не апокаліптичним вибриком. Гуарачі, в які вона була взута на замковій вежі, поступилися місцем стоптаним, обшарпаним чоботам. Обидві вони були взуті в чоботи, їхні підбори лунко рокотали по дерев’яному хіднику.