Вона махнула рукою, показуючи по той бік єдиної вулиці Федіка і далі. Остання споруда, якою перед самим замком закінчувалося це місто, була довгим металевим бараком «Квонсет»[84] з брудними гофрованими стінами й іржавим напівкруглим дахом. Всі вікна цієї будівлі — з того боку, що бачила Сюзанна, — забито дошками. Вздовж стіни також тягнулася сталева рейка конов’язі, до якої були припнуті близько сімдесяти коней, усі сірі. Деякі з них вже попадали й лежали, відкинувши копита. Кілька коней, почувши жіночі голоси, повернули до них голови, та так і застигли. Якось зовсім не по-кінському, але ж вони й не були справжніми кіньми. А були вони роботами або кіборгами, чи як там ще їх назвав Роланд. Схоже було, що чимало з них вже своє відбігали, зносилися.
— Це ще один Доґан, чи не так? — спитала Сюзанна.
— Ну, і так, і ні, — відповіла Мія. — Насправді це Доґан усіх Доґанів.
— Куди Вовки тягали дітей.
— Атож, і знову будуть їх тягати, — сказала Мія. — Бо робота Короля просуватиметься далі після того, як той безлад, що його створив твій приятель стрілець, уже минеться. Щодо цього я не маю ніяких сумнівів.
Сюзанна подивилися на неї вельми здивовано.
— Як ти можеш так спокійно казати про такі жахи? — спитала вона. — Вони привозять сюди дітей, вишкрібають їм голови, немов… немов гарбузи. Дітей, які нікому не робили зла! А назад гордовито повертаються монструозні ідіоти, котрі виростають до свого повного розміру в муках і вмирають також. Чи залишалася б ти такою ж життєрадісною, знаючи, що твого малюка кинуть поперек сідла і потягнуть сюди, а він простягатиме рученята, плачучи за тобою?
Мія спалахнула, але витримала Сюзаннин прискіпливий погляд.
— Кожен мусить іти тим шляхом, на який його наставило ка, Сюзанно з Нью-Йорка. Мій шлях — виносити малюка, виростити його і таким чином покласти край пошукам твого діна. І його життю.
— Дивно, як кожен тут гадає, ніби точно знає, що саме йому призначено ка, — сказала Сюзанна. — Тобі самій це не дивно?
— Я гадаю, ти намагаєшся глузувати з мене, бо сама боїшся, — спокійно відповіла їй Мія. — Продовжуй, якщо тобі від цього легше, давай.
Вона розвела руки і вклонилася, злегка нахилившись над своїм великим черевом.
Вони зупинилися на хіднику перед крамницею, вивіска якої повідомляла: КАПЕЛЮШКИ & ДАМСЬКИЙ ОДЯГ, Федікський Доґан стояв напроти, на тому боці вулиці. Сюзанна подумала: «Перебийся день, не забувай, це також твоє завдання тут. Тягни час. Затримай те курйозне тіло, що ми його тепер, здається, маємо на двох, у тому дамському туалеті якомога довше».
— Я не глузую, — сказала Сюзанна. — Лише пропоную тобі поставити себе на місце інших матерів.
Мія сердито замотала головою, її антрацитове волосся пурхало вище вух і каскадом спадало їй на плечі.
— Я не впливаю на їхні долі, леді, а вони не впливають на мою. Дозволь мені поберегти мої сльози. То ти слухатимеш мою розповідь чи ні?
— Так, прошу.
— Тоді давай сядемо, бо в мене дуже втомилися ноги.
ДЕСЯТЬ
Кілька хирлявих фасадів назад, у тому напрямку, звідки вони прийшли, їм трапився салун «Джин-Паппі», а в ньому й стільці, які ще могли витримати їхню вагу, але сам салун, що тхнув порохом смерті, їм аж ніяк не сподобався. Стільці вони витягли на хідник, де врешті Мія й усілася, зітхнувши з явним полегшенням.
— Скоро, — промовила вона. — Скоро ти розродишся, Сюзанно з Нью-Йорка, і я також.
— Можливо, але я все одно нічого не розумію. А найважче мені зрозуміти, чому ти рвешся до того Сейра, хоча напевне знаєш, що він служить Багряному Королю.
— Тихше! — застерегла її Мія.
Вона сиділа, розчепіривши ноги, виставивши вперед черево, утупивши погляд у порожню вулицю.
— Саме людина Короля надала мені шанс виконати те єдине призначення, на яке я була спрямована ка. Не Сейр, а людина величніша. Чоловік на ім’я Волтер.
84
Quonset — металева будівля ангарного типу, розроблена в США під час Другої світової війни.