Швидше із цікавості, ніж розраховуючи на успіх, Віктор наблизився до одного з вікон і заглянув усередину. Перед його очима постала велика кімната, центральну частину якої займав накритий скатертиною обідній стіл та розставлені навколо нього стільці з високими різьбленими спинками. Навпроти вікна на стіні висіло безліч старих фотографій із зображенням людей у дивному одязі, а в дальньому кутку містився чималенький камін з червоної цеглини й дерев'яне крісло-гойдалка. Кімната нагадувала вітальню, де холодними зимовими вечорами господарі насолоджувалися запашним глінтвейном біля розпаленого каміна. Віктор навіть представив веселе потріскування полін у ньому. Проте було помітно, що і всередині будинку панує атмосфера занедбаності: вицвілі шпалери на стінах місцями відклеїлися та почорніли від плісняви, усі меблі вкривав товстий шар пилу, а зі стелі звисало павутиння.
Та раптом десь поруч закувала зозуля, після чого настала глуха тиша, настільки моторошна, що здавалося її можна різати ножем. Більше не вистукував дятел, та й інші птахи разом примовкли, як вщух вітер, який до цього блукав кронами дерев. Навіть сонячне світло дещо зблякло, вимивши з речей всі яскраві фарби. Увесь простір навкруги ніби завмер в очікуванні чогось зловісного, потойбічного, невідомої сили, настільки жахливої, що Віктор відчув себе у пастці. Він круто розвернувся і на свинцевих ногах пішов назад. При цьому серце його калаталося в шаленому ритмі, а по спині цівками стікав холодний піт. Він майже не пам'ятав, як добрався до своєї автівки, сів за кермо та поїхав геть. І тільки коли машина зупинилася біля дорожнього знаку на виїзді, Віктор розслабився й зітхнув з полегшенням.
Він так і не зрозумів причину своєї раптової втечі, натомість дійшов висновку, що йому потрібна нова стратегія. Пошуки пана Бове не дали результатів, отже, це питання слід було остаточно закрити. Віктор, звісно, міг звернутися до декого в прокуратурі, де в нього залишалися зв'язки. Але тоді б довелося розповідати про вчорашню подію на дорозі, а робити цього не хотілося. До того ж зараз слід було подумати про інше. Наприклад, про те, як раціонально використати час. Адже йому ще треба було дістатися додому, прийняти душ, роздрукувати новий екземпляр роману з п'ятисот сторінок і нарешті порозумітися з Ельзою.
Коли він під'їхав до будинку, сонце вже піднялося доволі високо, при цьому небо остаточно звільнилося від хмаринок. Віктор припаркував авто на доріжці під вікном, відкрив вхідні двері та піднявся на другий поверх. У спальні панувала напівтемрява — штори були щільно запнуті, — а Ельза ще спала, натягнувши ковдру до самого підборіддя. Віктора ця обставина цілком влаштовувала. Одним рухом він стягнув з себе светр і джинси, скинув черевики та теж забрався під ковдру. І хоча він щосили намагався не розбудити Ельзу, вона прокинулася, як тільки відчула його дотик.
— Котра година? — почувся з-під ковдри її сонний голос.
— Вже ранок. Пора прокидатися.
— Ой, як не хочеться, — Ельза ліниво потягнулася, від чого її руда грива заколихалася на подушці вогняною хвилею. — Ти давно повернувся?
— Щойно, — відповів Віктор і відразу додав: — Довелося залишитися у Марка на всю ніч. Треба було внести до тексту деякі зміни.
Він не планував брехати — це вийшло само собою. Віктор раптом уявив, як розповідає дружині про нічну подію на дорозі, та в голові миттю сплив спогад дворічної давнини. Тоді йшлося про одну його інтрижку, можна сказати, помилку, яку він усіма силами намагався приховати. Якимось чином Ельза дізналася про неї, і це мало не закінчилося трагедією. Спочатку вона повелася абсолютно спокійно, але пізніше наковталася пігулок, і її дивом вдалося врятувати. І хоча нинішня ситуація нічим не нагадувала ту, Віктор пообіцяв собі, що більше подібного не допустить.