Глава 6
Статистика стверджує: чотири людини зі ста, що потрапляють в аварію, гинуть, а дорожньо-транспортні пригоди є третім за рахунком смертності у світі. Попереду тільки серцево-судинні захворювання та рак. Інакше кажучи, людство розплачується життями за можливість пересуватися зі швидкістю, про яку наші предки навіть не мріяли, і хоча всім про це відомо, ніхто не бажає пальцем поворухнути, щоб змінити ситуацію. Тому перше, про що Віктор подумав, коли прийшов до тями, що сьогодні йому дуже пощастило. В той час, як його машина перетворилася на купу понівеченого металу, сам він відбувся декількома подряпинами та вивихнутим плечем, і на цьому подарунки долі не закінчилися.
З перекинутої та палаючої автівки йому допоміг вибратися водій вантажівки, яка проїжджала повз нього, що теж можна було вважати неймовірним везінням. Щоправда, зрозумів це Віктор пізніше, на лікарняному ліжку. Але тієї миті, сидячи на землі та намагаючись залишатися при свідомості, він думав лише про те, як цій маленькій тендітній дівчинці вдалося так швидко оговтатися після вчорашньої аварії. Та, що найголовніше, чому вона знову вийшла на дорогу? Невже, крихітка тут насправді на когось чекала? Чи вона втекла з дому і не знала, куди їй піти? А може, не було ніякої дівчинки, і це знову пожартував його хворий мозок? От якби вдалося поговорити з нею, розпитати про все, тоді інша справа. Проте шукати її під зливою, ще й з травмованим плечем, здавалося не кращою ідеєю. Тим паче, що медики, які прибули на місце події, відразу забрали його до карети швидкої та повезли до лікарні.
В палаті панувала мертва тиша, і тільки дощ за вікном натхненно тарабанив об металевий піддашок, немов розучував мелодію для осіннього балу. Час поступово наближався до опівночі — Віктор це відчув, навіть не дивлячись на годинник. З коридору донеслися голоси, після чого двері в палату беззвучно відчинилися й на порозі виникла медсестра з процедурним лотком у руці. Слідом за нею йшла Ельза, чиє густе сплутане волосся облямовувало бліде, без жодної кровинки обличчя.
— Привіт, — тихо вимовила Ельза, і Віктор зрозумів, що понад усе на світі зараз йому хочеться пірнути обличчям в її розкішну руду шевелюру. Однак він продовжував сердитися через їх нещодавню сварку, тому голос його залишався холодним.
— Навіщо ти тут? — запитав він, не звертаючи увагу на медсестру, яка не вперше навідувалася до нього в палату.
— Мені зателефонували з лікарні.
— Тобі не обов'язково було приїжджати.
— Взагалі-то я хвилювалася, — Ельза поклала на стілець велику спортивну сумку, розстебнула блискавку і почала діставати з неї одяг. — До того ж хтось мав привезти твої речі.
— Як зворушливо! А я думав, тобі байдуже, що зі мною відбувається.
— Не мели дурниць. Як мені може бути байдуже?
— Ти вельми промовисто дала мені це зрозуміти.
— Невже?
Ельза замовкла, очікуючи, коли медсестра від'єднає порожню крапельницю та піде з палати, і тільки після цього додала:
— Може, не варто робити мене в усьому винною? Хіба це я вчора вислизнула з дому, щоб трохи розважитися з подружкою?
— Якою ще подружкою? Ти не уявляєш, про що говориш! — підскочив наче ужалений Віктор.
— Ти сам сказав, що провів ніч в якійсь лікарні.
— Але для цього у мене були вагомі підстави. Прямуючи до Марка, я збив на дорозі дівчинку, яку повіз до лікарні, де і просидів до самого ранку.
Віктор відвернувся, а Ельза, захоплена зненацька його несподіваним зізнанням, на деякий час втратила дар мови.
— Ти збив дівчинку? — насилу вимовила вона. — Але чому ти мені нічого не сказав? Сподіваюся, з нею все гаразд?
— Якщо чесно, не маю жодного уявлення.
— Як так? Ти провів усю ніч в лікарні та навіть не поцікавився її станом?
— В тому й справа, — Віктор ледве стримав емоції. — Вранці сталося дещо таке, від чого я досі не можу оговтатися. Не знаю, чи варто втягувати тебе в цю історію.
— Я і без того вже втягнута, хіба ти не помітив?
— Але ти гадки не маєш, з чим мені довелося зіткнутися. Це схоже на справжнє божевілля!
— Тоді ти тим паче не повинен нічого приховувати.
— Ну гаразд, — без особливого ентузіазму погодився Віктор, — я розповім про все, що сталося, хоча це навряд чи тобі сподобається.
— Чому?
— Тому, що вчорашні події не мають нічого спільного зі здоровим глуздом, і ти сама зараз у цьому переконаєшся.
Він почав розповідати, і було помітно, наскільки важко йому дається кожне слово. Коли він закінчив, палату заповнила тиша.