— Якщо і так, то я сама у цьому винна, — усміхнулася Ельза. — Потрібно було тебе слухати, коли ти намагався мені все пояснити.
— Тобто, ти більше не гніваєшся? — Віктор сміливіше провів кінчиками пальців по руці дружини, яка у свою чергу не висловила ніякого невдоволення з цього приводу.
— Ну хіба тільки за те, що приховував від мене правду.
— В такому випадку, я готовий спокутувати свою провину, — Віктор ніжно обійняв її за плечі та притягнув до себе. — Якщо ти не проти.
— І тебе не хвилює, що до палати може увійти медсестра?
— Анітрохи.
Наступної миті його губи торкнулися губ Ельзи, і більше їм не знадобилися ніякі слова. При цьому навколишній простір розчинився у нічній тиші, а час зупинився наче зламаний годинник.
Лише зранку дощ повністю вщух, поступившись місцем густому туману. Віктор ледве розплющив очі та оглянув кімнату. Зараз він був у ліжку в себе вдома, а все його тіло страшенно нило, як нагадування про вчорашню аварію. Особливо боліла голова. Віктору здавалося, що в його череп залили розпечений свинець, і для більшого ефекту ввігнали десяток добрячих цвяхів. Однак це не завадило йому згадати про їх з Ельзою нічні витівки у лікарні та про те, як рано вранці вони повернулися додому. Причому Ельза відразу пішла до сусідки за Камілою, а він заліз під ковдру й міцно заснув. Цього разу без сновидінь.
Годинник на тумбочці показував за чверть до дванадцятої, а це означало, що у будинку, крім Фелікса, нікого немає. Дана обставина Віктора влаштовувала, оскільки йому було про що поміркувати. Наприклад, в якому напрямку рухатися далі, й тут вимальовувалося декілька варіантів. Перший, найпростіший, кинути письменство та знову зайнятися адвокатською практикою. На щастя, у нього залишалися зв'язки серед друзів і старих клієнтів. Але це не влаштовувало Віктора — не для того він свого часу відмовився від престижної професії. Другий варіант полягав у тому, щоб відстрочити вихід своєї книги, скажімо, на рік, а за цей час написати щось новеньке. Так можна було не випасти з загальної обойми, хоча і довелося б змінити видавництво. Існував третій варіант, і до нього Віктор схилявся найбільше. Опублікувати закінчений роман, як планувалося з самого початку. Щоправда, спершу не завадило б його знайти, наприклад, на флешці, яка могла вціліти після аварії. Або подзвонити Марку та поцікавитися, чи не отримав він електронний лист з копією роману.
Віктор неохоче підвівся з ліжка, накинув на плечі халат і зійшов до кухні. Ельза залишила йому на столі підсмажений хліб, бекон та тепле молоко у глечику, від чого настрій його значно покращив. Вона також написала йому коротеньку записку і, перш ніж почати снідати, Віктор її прочитав:
«Любий, я не стала тебе будити — ти спав так солодко! Якщо ти забув, сьогодні у Каміли прем’єра вистави у школі, яка має відбутися рівно о сьомій вечора. Тому єдине прохання — не запізнюйся. Ти ж знаєш, як для неї це важливо. І пошукай, будь ласка, Фелікса. Я не бачила його від учора. Цілую. Ельза».
Доповнювало записку кумедне личко з кісками, яке, судячи з усього, намалювала Каміла. Вона малювала скрізь: на стінах комори, на холодильнику та навіть на спинці свого ліжка. Ельза постійно сварила її за це, а Віктор, навпаки, заохочував, тому що не бачив в уподобанні дочки нічого поганого. Якщо дівчинці хочеться малювати, нехай малює собі на здоров'я. Було б гірше, якби вона нічим взагалі не захоплювалася чи знаходила собі заняття не за віком.
Віктор перевів погляд на повну котячу миску та дійшов висновку, що Ельза таки має рацію щодо Фелікса. Інакше миска стояла б порожньою. Між іншим, кіт зникав не вперше. Він і раніше йшов з будинку, після чого завжди повертався, змарнілий та трохи пошарпаний, і накидався на їжу з такою жадібністю, немов не їв цілий місяць. Де він вештався стільки часу, ніхто точно не знав, але Камілу його походеньки завжди засмучували. У ці дні вона ставала плаксивою та неслухняною, і впоратися з нею не виходило навіть в Ельзи. Звісно, Віктора не влаштовував такий стан речей, і він був готовий на будь-що, аби запобігти її черговому нервовому зриву. Тому він швидко покінчив зі сніданком, переодягнувся у светр і джинси та попрямував на пошуки Фелікса.
Насамперед Віктор вирішив заглянути до кімнати Каміли — кіт полюбляв там ховатися час від часу. У дитячій панував звичайний вранішній хаос: довкола були розкидані іграшки, одяг, книжки, декілька шкільних зошитів спочивали прямо на підлозі. Лише на столі, де стопою лежали малюнки, спостерігався відносний порядок. Віктор почав роздивлятися їх і раптом на одному з малюнків він помітив яскраво-помаранчевого кота при елегантній краватці, який спирався на чорну тростину. Поруч з ним був зображений інший, смугастий кіт значно більших розмірів. Під малюнком стояв підпис: «Мій улюблений кіт Фелікс і його приятель».