— Дивись-но, а метелик у Фелікса зовсім, як у пана Бове! І тростина теж, — усміхнувся Віктор тій дивній аналогії, яка виникла у нього в голові. — Тільки, що це за приятель такий? Сподіваюся, Каміла не збирається приволокти до будинку ще одного кота?
Він поклав малюнок на місце і, переконавшись, що в кімнаті більше немає нічого цікавого, зійшов сходами на перший поверх. Наступним в його переліку значилося заднє подвір'я, куди Фелікс виходив погуляти.
На вулиці панувало повне безвітря, тому туман за своєю густотою нагадував щось середнє між клейковиною та ватною ковдрою. Подвір'я було усипане опалим листям, втім, як і літня тераса, що вела з кухні до невеличкого палісадника. Віктор чомусь ніяк не міг згадати, коли прибирав тут востаннє — в ці вихідні чи в минулі. Його увагу привернуло шарудіння в кущах самшиту, які утворювали живопліт по всьому внутрішньому периметру подвір'я. Зараз вони були повністю затягнути туманом — крізь запону проступали їхні нечіткі контури. І хоча ця відстань становила не більше десяти-п'ятнадцяти метрів, Віктор не міг примусити себе і кроку зробити, оскільки не бажав зіткнутися з однією неприємною особою.
На вигляд пані Гауш, так звали їхню сусідку, можна було дати і сорок років, і сімдесят. Її згорблена гачкувата спина, розпатлане волосся, а також довгі сукні й вовняна хустина, якою вона підв'язувала поперек, робили її схожою на стару відьму. Водночас її рум'яне гладке обличчя викликало заціпеніння у тих, хто бачив жінку вперше. Більшість часу вона безцільно вешталася садом та бурмотіла собі під ніс всілякі нісенітниці, що наводило на думку про душевний розлад. Щоправда, це ніяк не заважало їй поводитися доброзичливо щодо інших сусідів, нехай навіть не до всіх однаковою мірою. Поза сумнівом, її улюбленицею була Каміла, та і з Ельзою вони добре ладнали. А от Віктора вона недолюблювала. Хоча в цьому не було його провини, бо пані Гауш взагалі ледь витримувала товариство чоловіків, незалежно від їхнього віку та розумових здібностей. Подейкували, що багато років тому чоловік при розлученні відібрав у неї сина та не дозволяв з ним бачитися. У підсумку — спроба суїциду, а потім і психіатрична лікарня на тривалий час, після виходу з якої вона так і не оговталася.
У кущах знов зашаруділо — там, без сумніву, хтось ховався. У Віктора навіть з'явилася надія: а раптом це Фелікс і його не потрібно більше шукати!
— Киць-киць! — обережно покликав Віктор і вирушив у тому напрямку.
Наблизившись впритул, він спробував хоч щось розгледіти в густих заростях, але це виявилося звичайним марнуванням часу. Недарма самшит завжди цінувався за свою розкішну крону та багато століть повсюдно використовувався як огорожа. Та й підозрілі звуки одночасно припинилися, що занурило двір в сплячий стан. І тут з кущів вистрибнув здоровезний кіт. Він почав голосно шипіти, вигинати спину та демонструвати свої гострі зуби.
— Агов, тихіше, друже, заспокойся! Я не збираюся завдавати тобі шкоди, — Віктор трохи відступив назад, побоюючись того, що звір може на нього кинутися.
Своїми розмірами та забарвленням кіт був схожий на персонажа з малюнка доньки. Тобто, він не вперше навідувався до палісадника, і Каміла його геть не вигадала.
Тим часом кіт з шипінням продовжував наближатися, при цьому в його жовтих примружених очах не відчувалося ані краплі страху. Напевно, збоку це виглядало комічно — все ж таки доводилося мати справу зі звичайним домашнім улюбленцем, а не з якимось диким хижаком з джунглів. Проте Віктору було не до веселощів. Його настільки вразила незвичайність ситуації, що він не міг вирішити, як йому діяти: чи зразу накивати п'ятами, чи спробувати заспокоїти розлючену тварину. Якби під рукою знайшовся кийок або інший предмет, він почувався набагато впевненіше. Несподівано кіт завмер на місці, трохи постояв у роздумах, після чого перескочив через паркан і зник на території пані Гауш. Віктор обережно підійшов до огорожі та заглянув у сусідський двір.
Як він і припускав, тут панувало повне запустіння. Земля була вкрита товстим шаром опалого листя, включаючи доріжку до будинку, хоча сам будинок виглядав цілком пристойно. У садку нараховувалось з десяток фруктових дерев в оточенні пожухлої трави, біля огорожі росли недоглянуті кущі смородини. З якоїсь причини туман не дістався сюди, тому велика частина території чудово проглядалася. Але це ніяк не допомагало у пошуках кота — той наче крізь землю провалився. Втім замість нього знайшлася господиня будинку в старому смугастому халаті й фетровому капелюху, яким на вигляд було не менше ста років і які робили їх володарку схожою на городнє опудало.