— Джоне, он — бачиш? — затока!
— Венді, поглянь: черепахи закопують яйця в пісок.
— Чуєш, Джоне, он твій фламінго з переламаною ногою!
— Дивися, Майкле, он твоя печера!
— Джоне, а що це там в чагарнику?
— Це вовчиця зі своїми вовченятами. Венді, здається, там і твоє маленьке вовченя!
— А онде мій човен, Джоне, перекинутий догори днищем!
— Ні-ні, це не він. Звідки б йому взятися, коли ми його спалили.
— Ні, це він — можеш собі говорити, що хочеш. Кажу тобі, Джоне, я бачу дим — індіанці розпалюють багаття!
— Де? Покажіть мені, і я визначу за формою завитків, чи войовничо вони налаштовані, чи ні.
— Та он же димить, на тому березі Таємничої Річки.
— О, я вже бачу. Так, вони настроєні досить войовничо.
Пітера трохи дратувало те, що ці малявки стільки всього знали (бо він хотів командувати ними), але його тріумф був не за горами — хіба я не казав, що скоро ними має заволодіти страх?
Так воно й сталося, як тільки сонячні стріли зникли і острів поринув у морок.
У ті давні дні, коли діти жили вдома, Небувалія завжди набирала темніших барв і загрозливішого вигляду, коли час було лягати в ліжечка. Тоді-то з’являлись незвідані куточки і розросталися на всі боки, і там пересувалися чорні тіні, рев хижих звірів звучав зовсім по-іншому, а головне — зникала певність у тому, що вони все переможуть. Діти дуже раділи світлу світильників. Вони любили навіть коли Нана казала, що тут над ними є тільки камінна дошка, а Небувалія — не що інше, як плід їхньої фантазії.
Звичайно, в ті дні Небувалія справді була лише їхньою фантазією, та тепер вона стала реальністю: тут не було ніяких світильників, і з кожною хвилиною ставало все темніше, і — де ж їхня Нана?
Усі вони летіли окремо, по одному, але зараз скупчилися біля Пітера. Його безтурботні манери нарешті зникли, очі його горіли, і струм пробігав по тілу за кожним випадковим дотиком. Тепер під ними лежав грізний острів, і вони летіли так низько, що інколи ногами зачіпали верхівки дерев.
Нічого страшного не вчувалося в повітрі, тільки просування вперед сповільнилося і ускладнилося — так, ніби їм чинила опір якась невидима ворожа сила. Інколи доводилось навіть зависати в повітрі, аж поки Пітер не накинувся на цю силу з кулаками.
— Вони не хочуть, щоб ми приземлилися, — пояснив він.
— Хто — вони? — перелякано прошепотіла Венді.
Але він не міг чи не хотів відповісти. Дзенька спала у нього на плечі — він збудив її і вислав уперед.
Часом він балансував у повітрі й уважно прислухався, притуливши руку до вуха, і знову зблискував очима так гостро, що здавалося, ніби цей погляд може пробурувати в землі два отвори. Відтак летів далі.
Його відвага могла налякати кого завгодно.
— Джоне, чого б ти більше хотів: щоб зараз же сталась якась пригода чи, може, перед тим напитись чаю? — поцікавився Пітер, ніби мимохідь.
Венді мерщій відповіла:
— Спочатку чаю! — і Майкл вдячно потис їй руку, але Джон, хоробрий Джон, вагався.
— А яка б це могла бути пригода? — обережно спитав він.
— Тут, унизу, під нами, в пампасах спить пірат, — пояснив Пітер. — Хочеш, ми спустимося і вб’ємо його?
— Я нікого не бачу, — сказав Джон після паузи.
— А я бачу.
— А якщо, — хрипкувато сказав Джон, — якщо він прокинеться?
Пітер обурено накинувся на нього:
— Ти що, думаєш, я міг би вбити його уві сні?! Ні! Я спочатку збудив би його, а вже потім убив. Я завжди роблю тільки так.
— Слухай! То ти вже багатьох повбивав?
— Тонни.
Джон сказав:
— Як цікаво! — але вирішив спершу напитися чаю. Він спитав, чи багато зараз піратів на острові, і Пітер відповів, що ніколи ще їх не було так багато.
— А хто тепер у них за капітана?
— Гак, — відповів Пітер, і його обличчя посуворішало. Він сказав, що ненавидить це слово.
— Джез Гак?
— Саме так.
Аж тут Майкл по-справжньому розплакався, і навіть Джонові забило дух, бо вони обидва багато знали про Гака.
— Він служив боцманом у Чорної Бороди, — хрипко прошепотів Джон. — Він — найстрашніший зі всіх піратів. Він — єдиний, кого боявся навіть Барбекю.
— Так, це він і є, — сказав Пітер.
— А який він із себе? Великий?
— Вже не такий великий, як колись.
— Як це?
— Я відрубав від нього шматочок.
— Ти?
— Ага, я, — нервово ствердив Пітер.