— Я не хотів тебе образити.
— То й добре.
— Але я хочу знати: який шматок ти відрубав?
— Праву руку.
— То він тепер не може битися?
— О, ще й як може!
— Як — лівою рукою?
— У нього тепер замість правої руки залізний гак, і ним він хапає суперника.
— Хапає!
— Чуєш, Джоне? — сказав Пітер.
— Угу.
— Скажи: “Так, сер”.
— Так, сер.
— Є одна умова, — продовжував Пітер. — Кожен хлопець, який служить під моїм керівництвом, мусить дати мені одну обіцянку, і ти теж.
Джон зблід.
— Обіцянка така: якщо ми зустрічаємося з Гаком у відкритому бою, ти залишаєш його мені.
— Обіцяю, — покірно сказав Джон.
На якийсь час їм стало не так моторошно, бо поряд летіла Дзенька і в її світлі вони бачили одне одного. На жаль, вона не вміла літати так повільно, як вони, тож їй доводилося кружляти довкола своїх супутників, так що вони просувалися вперед ніби в ореолі світла.
Венді була в захваті, аж поки Пітер не звернув її увагу на одну проблему.
— Вона каже, — повідомив він, — що пірати вистежили нас ще перед тим, як стемніло, і вивели Довгого Тома.
— Це така величезна гармата?
— Ага. І звичайно ж, вони не могли не помітити Дзеньчиного вогника. Тепер вони здогадуються, що ми десь поблизу, і їм вигідно, щоб фея літала.
— Венді!
— Джоне!
— Майкле!
— Пітере, скажи їй, нехай вона зараз же забирається геть! — гукнули всі троє, але Пітер не пристав на це.
— Їй здається, що ми заблукали, — відповів він напружено. — До того ж, вона налякана. Ви думаєте, що я міг би прогнати її, саму-самісіньку, коли їй так страшно?
На мить світляне коло розірвалося, і щось лагідно і з любов’ю вщипнуло Пітера.
— Тоді скажи їй, — попросила Венді, — згасити світло.
— Вона не може цього зробити. Це одна з небагатьох речей, які феям не під силу. Її світло згасає саме собою, коли вона засинає, — так само, як у зірок.
— Тоді скажи їй, нехай зараз же засне, — наказовим тоном промовив Джон.
— Вона не може заснути, коли їй спати не хочеться. Це ще одне, на що феї не здатні.
— Здається мені, — пробурчав Джон, — що власне ці дві речі — єдине, що варто було б їм уміти.
Після цих слів його так само щось ущипнуло — але аж ніяк не лагідно і не з любов’ю.
— Якби в когось була кишеня, — здогадався Пітер, — ми могли би сховати її в кишеню.
Але вони відлітали з дому в такому поспіху, що ні в кого з цілої четвірки не виявилось жодної кишені. І тут народилась рятівна ідея: капелюх Джона!
Дзенька погодилась мандрувати в капелюсі, якщо тільки його нестимуть у руці. Ця робота дісталася Джонові, хоч вона сподівалася, що нести її буде Пітер.
Але ось Джон передав капелюха Венді, бо ненароком вдарився коліном; і це, як ми побачимо далі, призвело до жахливих наслідків, оскільки Майстринька Дзенька ненавиділа перебувати під опікою Венді.
Чорний циліндр дуже надійно маскував світло, і вони летіли далі в темряві й тиші. Це була найтихіша у світі тиша — лише раз її порушив якийсь далекий звук, схожий на хлебтання; Пітер пояснив, що це дикі звірі на водопої; а згодом пролунав ще один звук — ніби хтось пиляв дерево: він міг утворитися від тертя двох стовбурів чи великих гілляк, — але Пітер сказав, що це індіанці гострять свої ножі.
Та навіть ці звуки стихли. Майкла це злякало ще дужче.
— Ну хоч би який-небудь звук! — крикнув він.
І ніби у відповідь на його прохання повітря здригнулося від жахливого гуркоту — він такого не чув ніколи в житті. Це пірати вдарили по них з Довгого Тома.
Гуркіт відбився від гір, і луна, здавалося, грізно горлала: “Де вони, де вони, де вони?”
Так раптово троє переляканих дітлахів на власній шкурі відчули різницю між казковим островом їхніх фантазій і тим самим островом, але вже справжнім. Коли нарешті небеса знову врівноважились, Джон і Майкл відшукали один одного в темряві. Джон автоматично переступав у повітрі, а Майкл незбагненним чином, не вміючи плавати, плив.
— Тебе вбили? — тремтячим голосом прошепотів Джон.
— Ще не знаю, — так само пошепки відповів Майкл.
Ми вже знаємо, що від гарматного пострілу ніхто не постраждав. Однак Пітера ударною хвилею віднесло ген аж до моря, а Венді підкинуло догори — самісіньку, без жодної рідної душі, зате з Дзенькою.
Для Венді краще було б випустити капелюха з рук. Я не знаю, чи ця ідея осяяла Дзеньку зненацька, чи фея готувала свій план всю дорогу, — але вона тут же вилізла з капелюха і повела Венді до згуби.