— Джонні — мій мовчазний помічник, — нагадав він Гакові.
— Зараз не час, Смі, — понуро промовив Гак. — Хлопець тут тільки один, а я хочу поквитатися з усіма. Розосереджуйтесь і шукайте всіх сімох.
Пірати зникли поміж дерев, капітан і Смі залишилися самі.
Гак тяжко зітхнув і не знати чого — може, через лагідну красу вечора — у нього з’явилось бажання оповісти вірному боцманові історію свого життя.
Він розповідав довго і щиро, але чи вплинуло це на Смі, тупуватого від природи, — так і не відомо. Аж ось слух капітана вловив слово “Пітер”.
— Найбільше у світі, — пристрасно зізнався Гак, — я хочу дістатися до їхнього ватажка, Пітера Пена, який скалічив мене.
Він грізно замахнувся гаком:
— Я довго чекав, щоб потиснути йому руку. О, я його розтерзаю!
— І все-таки, — сказав Смі, — я частенько чував, як Ви казали, що цей гак вартує кількох добрих рук, бо ним можна розчісуватися, і взагалі він корисний у побуті.
— Так і є, — відповів капітан. — Якби я був матір’ю, то молився б, щоб мої діти народилися з оцим (тут він кинув гордий погляд на залізну руку) замість цього — і зміряв зневажливим поглядом звичайну долоню. Потім знову насупився.
— Пітер кинув мою руку крокодилові, — його пересмикнуло від моторошної згадки, — який випадково проповзав поряд.
— Я часто помічав, що Ви боїтеся крокодилів, і ніколи не розумів цього, — зауважив Смі.
— Не крокодилів, — виправив його Гак, — а тільки того одного крокодила.
Він стишив голос:
— Йому так засмакувала моя рука, Смі, що він відтоді всюди переслідує мене, від моря до моря, від суші до суші, і тільки облизується на моє м’ясо.
— В певному сенсі, — сказав Смі, — це навіть схоже на визнання.
— Не потрібне мені таке визнання, — роздратовано прогарчав Гак. — Мені потрібен Пітер Пен, який дав тій тварюці скуштувати моєї плоті.
Він сів на величезний гриб, і голос його затремтів.
— Смі, — хрипко промовив він, — цей крокодил міг вже давно мене з’їсти, але, на моє щастя, він проковтнув годинник, який тепер цокає — цок-цок — у нього в животі, і тому, перш ніж він натрапить на мене, я чую цокання і ховаюся.
Гак засміявся, але сміх його був нещирий.
— Настане день, — сказав Смі, — коли годинник зупиниться, і тоді крокодил схрумає Вас.
Гак облизав пересохлі губи.
— Так, — сказав він, — цього я і боюся.
Сидячи на грибі, він відчув під собою незрозуміле тепло.
“Смі, — сказав він, — та тут гаряче!” І підскочив з місця: “Прокляття, хай йому грець, я горю!”
Вони уважно пригледілися до гриба: той гриб був такий здоровенний, що важко собі уявити — ніхто ніколи такого не бачив. Вони спробували зірвати його, і він піддався без труду, бо нічим не тримався землі.
На превеликий подив, з землі повалив дим. Пірати перезирнулися.
— Комин! — вигукнули вони в один голос.
Так, справді, вони знайшли комин підземної оселі. Хлопчаки мали звичай затуляти його грибом, коли поблизу снували вороги.
Але з комина виходив не тільки дим — звідти ще й долинали дитячі голоси. Хлопчаки так безпечно почувалися у своєму підземному сховку, що могли собі безтурботно балакати. Пірати трохи постояли, понуро дослухаючись, і поставили гриб на місце. Потім роззирнулися довкола і помітили сім дуплавих дерев.
— Ви чули — ті малі казали, що Пітера Пена немає вдома? — прошепотів Смі, нервово потираючи Джонні-Штопора.
Гак кивнув. Він довго стояв нерухомо, заглиблений у роздуми, і нарешті моторошна посмішка блимнула на його лиці. Смі тільки того й чекав.
— Розкрийте свій план, капітане, — нетерпляче вигукнув він.
— Вертаємось на корабель, — повільно процідив крізь зуби Гак, — і приготуємо великий масний торт, багатоповерховий, з кремом, зверху посипаний зеленою цукровою пудрою. Там, унизу, має бути лише одна кімната, бо тут є тільки один комин. Цим дурним кротам навіть не вистачило розуму здогадатись, що їм зовсім не потрібен окремий вхід для кожного. Зразу видно, що вони ростуть без мам. Ми поставимо торт на березі в Затоці Русалок. Ці хлопці весь час плавають там і бавляться з русалками. Вони знайдуть торт і тут же зжеруть його весь, бо у них немає мами, яка сказала б їм, як небезпечно їсти багато масного торта з кремом.
Гак вибухнув сміхом, і тепер його сміх був не фальшивий, а цілком щирий.
— Так-так, вони помруть.