Смі слухав і аж роззявив рота від захвату.
— Це — найпідступніший, найсимпатичніший план, який я тільки чув! — вигукнув він, і обидва пірати на радощах почали пританцьовувати і наспівувати:
Вони почали наступний куплет, але вже не встигли доспівали його, бо вторгся інший звук і вгамував їх. Спочатку це був такий тихесенький звук, що навіть листочок міг впасти і заглушити його, але чим більше він зближувався, тим виразніше звучав:
Гак затремтів, зупинився, і одна нога його зависла в повітрі.
— Крокодил! — видихнув Гак і чимдуж чкурнув геть, а за ним і його боцман.
І справді, це був крокодил. Він проминув індіанців, які зараз ішли слідами решти піратів. Крокодил повз слідом за Гаком.
Хлопчики знову вийшли під відкрите небо; але жахливі нічні пригоди на цьому не скінчилися: раптом звідкись примчав захеканий Чубчик, а за ним — зграя вовків.
Вовки бігли, висолопивши язики, і страшно гарчали.
— Рятуйте, рятуйте! — верещав Чубчик, падаючи на землю.
— Але як, що робити?
І найвища похвала для Пітера — що в той страш-ний момент їхні думки звернулися до нього.
— А що зробив би Пітер? — вигукнули вони всі разом.
І в один голос прокричали:
— Пітер би подивився на них крізь ноги!
І негайно:
— Зробімо те, що зробив би Пітер.
Це, мабуть, найефективніший спосіб приборкання вовків, і хлопчаки, всі як один, нагнулися і подивилися на вовків крізь ноги. Наступна мить здалася їм довгою, але перемога була близько, бо, як тільки хлопці почали наступати на вовків таким жахливим способом — назадгузь, хижаки відразу підібгали хвости і втекли.
Тоді Чубчик підвівся з землі, і всі подумали, що його широко розплющені очі все ще бачать вовків. Але не вовки були у нього перед очима.
— Я бачив щось неймовірне! — вигукнув він, коли всі обступили його. — Велика біла пташка. Вона летить сюди.
— Що це за пташка, як ти думаєш?
— Не знаю, — перелякано відповів Чубчик. — Але вона така втомлена, летить і стогне: “Бідна Венді”.
— Як? Бідна Венді?
— Я пригадую, — негайно підхопив Ледь-Ледь, — що є такі птахи, які називаються венді.
— Дивіться, ось вона летить! — закричав Кудрик і тицьнув пальцем у небо.
Венді була вже майже у них над головами, і вони чули її жалібний стогін.
Але виразніше звучав пронизливий голосок Дзеньки. Ревнива фея давно скинула дружню личину і нападала на свою жертву в польоті, як на живу мішень, при кожному дотику дошкульно щипаючи.
— Привіт, Дзенько, — гукали здивовані хлоп’ята.
У відповідь Дзенька продзеленчала:
— Пітер хотів, щоб ви стріляли у Венді.
Не в їхній натурі було ставити якісь запитання, коли Пітер віддавав наказ.
— Ми зробимо те, що хоче Пітер! — кричали наївні хлоп’ята. — Швидше, лук і стріли!
Усі, крім Дуди пострибали у свої дуплаві дерева. А він мав лук і стріли при собі, Дзенька це помітила і зловтішно потирала долоньки.
— Швидше, Дудо, мерщій, — кричала вона. — Пітер так зрадіє!
Дуда збуджено припасовував стрілу до лука.
— Геть з дороги, Дзенько, — гукнув він, випустив стрілу, і Венді, тріпочучи, впала на землю зі стрілою в грудях.
Розділ 6. Маленький будиночок
Дурненький Дуда стояв над тілом Венді, як герой, а інші хлопчаки тим часом вистрибували зі зброєю кожен зі свого дерева.
— Ви спізнились! — гордо вигукнув він. — Це я поцілив Венді. Пітер буде мною пишатися.
Вгорі Майстринька Дзенька викрикнула:
— Дурило! — і кинулась у сховок.
Ніхто її не почув.
Усі з’юрмилися довкола Венді й дивилися на неї, на ліс впала моторошна тиша. Якби серденько Венді билося, усі почули б його.
Ледь-Ледь заговорив першим.
— Це не пташка, — промовив він переляканим голосом. — Я думаю, що це, мабуть, панна.
— Панна? — перепитав Дуда і затремтів усім тілом.
— І ми її вбили, — хрипкувато промовив Чубчик.
Всі поскидали шапки.
— Тепер я розумію: це за нею літав Пітер! — сказав Кудрик і в розпачі кинувся на землю.