— Гей ви там, на шлюпці!
Тепер це вже був не Пітер.
Може, Пітер і збирався крикнути, але натомість його губи стулились у здивованому посвисті.
— Гей там, на шлюпці! — знову пролунав голос.
Тепер уже й Венді зрозуміла: справжній Гак теж був тут, на воді.
Він наближався до шлюпки, і коли його підлеглі присвітили йому ліхтариком, відразу підплив до них. У світлі ліхтарика Венді бачила, як він зачепився гаком за борт; вона бачила його злюче засмагле лице, коли він вилазив з води, мокрий наскрізь.
Вона тремтіла всім тілом і рада була б попливти кудись далеко-далеко, але Пітер не рушив з місця. Він бавився життям, а ще — його переповнювала пиха.
— Хіба я не чудовий? Бач, який я чудовий! — шепотів він їй на вухо, і хоча вона поділяла його думку, але разом з тим раділа, що ніхто, крім неї, цього не чув. Він показав їй знаком: слухай.
Ті двоє піратів страшенно хотіли довідатись, яким вітром капітана занесло до них, але той сперся головою на гак і так сидів у глибокій задумі.
— Капітане, з Вами все гаразд? — несміливо спитали вони, а він відповів глухим стогоном.
— Він зітхає, — сказав Смі.
— Він знову зітхає, — сказав Старкі.
— І знову зітхає, третій раз, — сказав Смі.
Тоді нарешті капітан заговорив — пристрасно і несамовито.
— Гра почалась! — вигукнув він. — Ті шмаркачі знайшли собі маму.
Венді була перелякана на смерть, але все-таки не могла не запишатися.
— О, що за чорний день! — вигукнув Старкі.
— А що таке “мама”? — спитав дурненький Смі.
Венді це так вразило, що вона вигукнула:
— Він не знає! — і відтоді завжди думала, що якби можна було тримати ручного пірата, то вона приручила б Смі.
Пітер потягнув її під воду, бо Гак стривожився і гаркнув:
— Що це було?
— Я нічого не чув, — відповів Старкі.
Підіймаючи ліхтар вище, пірати роззирнулися і побачили дивну картину: те гніздо, про яке я уже згадував, гойдалося на хвилях, а в ньому сиділа Птиця-Небилиця.
— Дивися, — сказав Гак у відповідь на запитання Смі, — оце і є мама.
Як повчально! Гніздо, напевно, звалилось у воду, але хіба мати покине своїх дітей? Ніколи! Був момент, коли голос його зірвався, ніби він ненароком згадав ті далекі невинні дні, коли… але він гаком відігнав свою хвилинну слабкість.
Смі, надзвичайно вражений, пильно приглядався до птиці, поки гніздо пропливало повз них, а підозріливий Старкі припустив:
— Якщо це мати, то, може, вона вештається тут, щоб помогти Пітерові?
Гака пересмикнуло.
— Так, — підтвердив він, — цього я й боюсь.
З розпачливих роздумів його висмикнув нетерплячий голос Смі.
— Капітане, — сказав Смі, — а чому б нам не викрасти маму цих хлопців, щоб зробити її нашою мамою?
— Розкішний задум! — вигукнув Гак, і в його діяльному мозку зразу виникла схема практичного втілення. — Треба викрасти дітей і доправити їх на корабель: хлопців ми пустимо на дно, а Венді буде нашою мамою.
Венді знову забула, де вона.
— Нізащо! — крикнула вона і аж підскочила в воді.
— Що це було?
Але вони нічого не розгледіли і вирішили, що це, мабуть, листя на вітрі шелестить.
— То що, згода? — запитав Гак.
— Так, ось Вам моя рука, — відповіли вони в один голос.
— І ось вам мій гак. Клянетесь?
— Клянемось!
Вони всі троє сиділи на скелі, і раптом Гак згадав про Тигрову Лілею.
— Де індіанка? — гаркнув він.
Бували хвилини, коли на нього находив грайливий настрій, і пірати подумали, що це власне така хвилина.
— Все гаразд, капітане, — вдоволено відповів Смі, — ми її відпустили.
— Ви відпустили її! — загорлав Гак.
— Це ж був Ваш особистий наказ? — засумнівався боцман.
— Ви самі наказали нам її відпустити, — запевнив Старкі.
— Хай йому сто чортів! — горлав Гак. — Хтось нам морочить голову!
Його лице почорніло від гніву, але він бачив, що пірати вірять у власні слова, і це його вразило.
— Хлопці, — сказав він схвильовано, — я не віддавав такого наказу.
— Ди-и-ивно, — сказав Смі, і пірати нервово засовалися.
Гак підніс голос, але в ньому чулося легке тремтіння.