— Правильно, так воно й було, — підтвердила Джейн і глибоко зітхнула.
— А потім він взяв усіх нас з собою, і ми полетіли у далеку Небувалію — де феї, і пірати, й індіанці, і Затока Русалок, і Підземна оселя, і Маленький будиночок.
— Так! І його ти любила найбільше?
— Мабуть, все-таки, найбільше я любила Підземну оселю.
— Ага, і я теж. А що Пітер сказав тобі на прощання?
— Востаннє він мені сказав: “Завжди чекай на мене, і настане ніч, коли ти почуєш моє “ку-ку-рі-ку!”
— Так.
— Але, на жаль, він зовсім забув про мене, — сказала Венді з усмішкою. Ось як вона виросла.
— А як він кукурікав? — спитала Джейн одного разу.
— Приблизно так, — усміхнулась Венді і спробувала кукурікнути так, як він.
— Ні, не так, — серйозно заперечила Джейн, — а ось так! — і зробила це набагато краще за маму.
Венді трохи здивувалась:
— Звідки ти знаєш, золотко?
— Я часто чую це уві сні, — відповіла Джейн.
— О так, багато дівчаток чують це уві сні, але я була єдиною, яка чула це наяву.
— Яка ти щаслива! — вигукнула Джейн.
Аж ось однієї ночі сталася трагедія. Це була весна, і казочка на ніч вже була розказана, і Джейн вже спала у своєму ліжечку. Венді сиділа з шиттям на підлозі, впритул до каміна, щоб краще бачити, бо іншого світла в дитячій не було; аж раптом почула кукурікання. І вікно відчинилося, як колись, і Пітер приземлився в кімнаті.
Він був точнісінько такий, як колись, і Венді зразу помітила, що всі молочні зубки у нього на місці.
Він був маленький хлопчик, а вона стала дорослою жінкою. Венді скулилась при вогні, не наважуючись поворухнутись — безпомічна, пригнічена якоюсь провиною, доросла жінка.
— Здоров, Венді! — привітався Пітер, нічого не зауваживши, бо думав тільки про себе; і в тьмяному світлі її біла сукня, можливо, видалась йому довгою нічною сорочкою, в якій він побачив її уперше.
— Добрий вечір, Пітере, — відповіла вона тихенько і постаралася стати якомога меншою. Щось у ній кричало: “Жінко, жінко, відпусти мене!”
— Привіт, а де Джон? — спитав він, зненацька помітивши, що третього ліжка нема.
— Джона тут уже нема, — вона ледве перевела подих.
— А Майкл що, спить? — спитав він, неуважно ковзнувши поглядом по Джейн.
— Так, — відповіла Венді, і раптом відчула, що обманює їх обох — і Джейн, і Пітера.
— Але це не Майкл, — мерщій промовила вона, щоб позбутися почуття провини.
Пітер пригледівся.
— Ага, то це хтось новенький?
— Так.
— Хлопчик чи дівчинка?
— Дівчинка.
Тепер він уже мав би все зрозуміти — але ж ні!
— Пітере, — промовила вона, затинаючись, — ти хочеш взяти мене з собою?
— Звичайно, для цього я й прилетів, — поважно пояснив він. — Ти що, забула, що настав час весняного прибирання?
Вона добре знала, що марно було б нагадувати, як багато весен він пропустив.
— Я не зможу полетіти, — зізналася вона винувато. — Я забула, як це робиться.
— Я тебе швидко навчу!
— Ой, Пітере, не варто марнувати на мене чарівний пилок.
Вона встала; і аж тепер його охопив страх.
— Що це? — закричав він і весь зіщулився.
— Я засвічу світло і ти сам усе побачиш, — сказала вона.
Мало не вперше в житті, наскільки мені відомо, Пітер по-справжньому злякався.
— Не треба, не вмикай! — закричав він.
Вона лагідно розкуйовдила волосся цього згорьованого хлопчика. Це вже була не та маленька дівчинка, що так побивалася за ним, — це була доросла жінка, яка всміхалася йому; але це був усміх крізь сльози.
Тоді вона ввімкнула світло, і Пітер побачив все. З його грудей вирвався болісний крик; і коли високе прекрасне створіння нахилилося, щоб підняти його на руки, він різко відскочив.
— Що це таке? — закричав він знову.
Вона мусила розповісти йому.
— Я виросла, Пітере. Мені вже давно не двадцять. Я стала зовсім доросла.
— Але ж ти обіцяла, що не станеш!
— Я нічого не могла зробити. І тепер я заміжня жінка, Пітере.
— Ні, не може бути!
— Так, так і є. І ота маленька дівчинка в ліжечку — моя дитина.
— Ні, це неправда!
Але він уже запідозрив, що це правда, і підійшов до сонної дитини, і заніс над нею кинджал… Але, звичайно, не вдарив. Натомість він сів на підлогу і розплакався.
Венді не знала, як його заспокоїти, хоча колись це їй вдавалося так легко. Тепер вона стала звичайною жінкою, і вибігла з кімнати, щоб все обдумати.