Нарешті кінець!
— “Кінець”! Як це “кінець”? — зверхньо пробурчав сантехнік. — Без гарячої і холодної води?
І він провів гарячу і холодну воду. Тоді прибула армія садівників з чарівними візками, і лопатами, і горщиками, і насінням, і теплицями, і ось уже вони розбили праворуч від веранди квітник, а ліворуч сад, а попід стінами насадили троянди і ломиніс і менш як за п’ять хвилин уся ця розкіш вже цвіла і пахла.
Ой, який же це був прекрасний будиночок! Але він уже нарешті був викінчений остаточно і безповоротно, і феям час було залишити його в спокої і повертатися до танців. Вони всі послали йому повітряні поцілунки і пішли, а останньою ішла Брауні. Вона трошки відстала від усіх, щоб запустити в комин солодкий кольоровий сон.
Цілісіньку ніч небачений будиночок стояв собі там, у Фіговій Алеї, і захищав Меймі, а вона про це навіть не здогадувалась. Вона солодко спала, аж поки її сон не скінчився, і прокинулась свіжа і рожева — як світанок, що виламується зі шкаралупи ночі, — а тоді знову майже заснула і тихо покликала: “Тоні!”, бо думала, що вона в себе вдома, в дитячій кімнаті. Від Тоні не було ні слуху, ні мови. Меймі сіла, головою стукнулась об стелю, дах відкрився, як покривка від коробки, і дівчинка, на превеликий подив, побачила довкола Кенсінгтонські Сади у глибоких снігах. Оскільки Меймі вже зрозуміла, що вона не вдома, то їй стало цікаво, чи це справді вона, — тоді вона вщипнула себе за щоку і переконалася, що це таки вона, і аж тоді пригадала собі, яка пригода з нею трапилась. Так, тепер вона згадала все, що сталося з нею з моменту Закриття воріт і до її втечі від фей. Однак, запитувала вона себе, як же їй вдалось опинитися у цьому чудовому місці? Дівчинка ступила через дах — просто в сад і тоді побачила гарненький будиночок, в якому провела ніч. Вона була просто заворожена ним і ні про що більше не могла думати.
— О мій прекрасний, о мій чудовий, о мій улюблений! — повторювала вона.
Може, маленький будиночок злякався людського голосу чи, може, він просто розумів, що впорався зі своїм ділом, але як тільки Меймі заговорила, будиночок став меншати; він зменшувався дуже повільно, непомітно для її ока, але все-таки невдовзі вона зрозуміла, що вже не поміститься в ньому. Будиночок був цілісінький, як і раніше, — просто менший і менший. Меншав сад, і сніг підповзав усе ближче, ховаючи і дім, і сад. Ось будиночок уже став завбільшки з собачу буду, ось — як іграшковий Ноїв Ковчег, але все-таки видно і дим, і ручку на дверях, і троянди на стінах — все-все. Ліхтарик світлячка також танув, але все-таки ще виднівся там, усередині.
— Мій дорогесенький, мій прекрасний, не зникай! — плакала Меймі, падаючи на коліна.
А будиночок уже був такісінький, як шпулька з-під ниток, але все ще цілий. Вона благально простягнула до нього руки, але сніг насувався зі всіх боків, аж поки не зімкнувся над дахом, і там, де недавно стояв Маленький будиночок, тепер лежав суцільний незайманий сніговий покрив.
Меймі розпачливо тупнула ніжкою і заплакала в долоньки, аж раптом почула, як чийсь лагідний голос промовив:
— Не плач, маленька, не плач.
Меймі підняла очі й побачила маленького голенького гарненького хлопчика, який її замислено розглядав. І вона відразу зрозуміла, що це Пітер Пен.
Розділ 4. Година Закриття
Надзвичайно важко дізнатися щось нове про фей, і мало не єдине, що ми знаємо про них напевно, — це те, що феї бувають всюди, де є діти. Колись давно дітям заборонялося бувати в Садах — тоді там не було і фей. А потім дітям дозволили вхід у Сади, і тоді ж, того ж вечора, там з’явилися феї цілою юрбою. Вони не можуть не супроводжувати дітей, але побачити їх можна нечасто — по-перше, тому що вдень вони живуть за огорожею, куди вам заходити не можна, а по-друге — тому що вони дуже хитрі. Після Закриття феї відпочивають від своїх хитрощів, але до Закриття — це щось неймовірне!
Коли ви були пташкою, ви добре знали фей; і багато пам’ятали про них, коли були маленькі; але, на превеликий жаль, не могли цього всього записати і поступово забули. Я навіть чув, що є діти, які стверджують, ніби ніколи не бачили фей. І що цікаво: якщо це сталося в Кенсінгтонських Садах, то, найімовірніше, вони говорили ці слова, невідривно дивлячись на фею. А не помічали її просто тому, що феї люблять прикидатися чимось іншим. Це — одна з їхніх найулюбленіших витівок. Найчастіше вони прикидаються квітами, бо їхня резиденція розташована у Бухті Фей (а там, як відомо, повно квітів) і вздовж всієї Дитячої Алеї, яка, як відомо, теж усіяна квітами. Тож, виходить, квітка — це тут щось таке, що привертає найменше уваги. Феї вдягаються точнісінько так, як квіти, враховуючи сезонні зміни: вони в білому, коли цвітуть лілеї, у синьому — коли дзвіночки і т. ін. Найбільше вони люблять пору шафранів і гіацинтів, бо їм особливо до смаку ніжні відтінки, а тюльпани (всі, крім білих, що слугують їм колисками) видаються їм занадто яскравими, і вони навіть відмовляються вбиратися в барви тюльпанів — тож у пору цвітіння тюльпанів фею впіймати найлегше.