Тож коли він нарешті відважно сказав їм: “Я хочу зараз же повернутися до мами, відтепер і назавжди”, їм не залишалося нічого іншого, як тільки полоскотати йому плечі і відпустити.
І ось він нарешті помчав до свого дому, бо йому наснилося, ніби його мама плаче, і він знав, чого вона плаче, і знав, що “дорогесенький Пітер” в її обіймах швидко змусить її усміхнутися. О, він так твердо вірив у це і його так переповнювало нетерпіння відчути себе пташенятком у неї на руках, що він полетів просто до вікна, яке завжди мало бути відчинене для нього.
Але вікно було зачинене, і на ньому були залізні засуви, і зазирнувши всередину, він побачив там свою маму, яка мирно спала, обіймаючи іншого маленького хлопчика.
— Мамо! Мамо! — покликав Пітер, але вона не чула його, ні. Даремно він стукав своїми маленькими кулачками у залізні засуви на вікнах. І йому не залишалося нічого іншого, як, обливаючись слізьми, летіти назад, у свої Сади, щоб ніколи більше не побачити свою дорогу маму. Але яким же прекрасним сином хотів він стати для неї! О, Пітере, ми — ті, хто одного разу зробив велику помилку, — як нам треба постаратися, отримавши другий шанс! Але правду казав Соломон — немає другого шансу, принаймні для більшості з нас. Коли ми опиняємось при вікні, нас чекає Година Закриття. Залізні засуви на все життя.
Небувалія: острів скарбів (кілька зауваг перекладача)
Спершу з’явилася на світ п’єса “Пітер Пен”. Написав її Джеймс Баррі (1860–1937), англійський письменник і драматург. Він жив у Лондоні, у нього була подруга, Сильвія Ллевелін Дейвіс, а у неї підростало троє синів. Пані Сильвія рано овдовіла, а через кілька років після смерті чоловіка і сама померла. Її діти лишилися сиротами. Джеймс Баррі взяв їх під свою опіку. І Пітера він придумав для цих осиротілих хлопчиків, розповідаючи їм на ніч казки.
Була ще одна подія в житті автора — трагічна, — яка вплинула на його творчість: його старший брат Девід у тринадцятирічному віці загинув на ковзанці. Мама Баррі так ніколи й не змогла отямитись від тяжкої втрати, і потім усе життя уявляла, ніби її старший син назавжди залишився хлопчиком. Можливо, звідси й виникла ідея про хлопчика, який не хотів стати дорослим.
Ім’я головного героя походить із двох джерел: Пітером звали одного з синів пані Сильвії, а Пен (Pan) — по-нашому Пан — у грецькій міфології бог лісів і гаїв, покровитель пастухів і мисливців, який любив блукати з німфами і грати їм на сопілці, раптово з’являтися і лякати подорожніх: звідси, до речі, слово “паніка”. Пітер схожий вдачею на свого античного тезку: теж виграє на сопілці і любить лякати публіку.
Ім’я дівчинки Венді (Wendy) походить від застарілого слова wend, яке означає “іти — до раю чи до пекла” (to wend to heaven/hell), або ж “поринати у сон”. Або просто “мандрувати”. Прізвище Венді — Дарлінг (Darling) — означає “улюблена, мила, кохана”, воно може бути лагідним звертанням — “голубко”.
П’єса “Пітер Пен” вперше побачила світ 27 грудня 1904 року на сцені Театру Герцога Йоркського. А згодом вийшла книжкою як повість-феєрія під назвою “Пітер Пен і Венді”.
Це цікава, весела, дотепна, часом сумна і зворушлива історія про хлопчика, який не хотів ставати дорослим — тобто не хотів того, про що більшість дітей мріє. Це історія про дівчинку, яка змалку готова бути мамою — виховувати, навчати, годувати, втішати, колисати дітей або тих, хто хоче бути дітьми. Це розповідь про свободу вибору, про те, що не все і не завжди можна виправити і повернути. Тут є острів Небувалія, куди втік Пітер, де він став отаманом загублених хлопчиків і куди заманив Венді та її братів. Окрім них, на острові живуть індіанці, пірати, феї. Тут є русалки і дикі звірі, і крокодил з годинником у шлунку, за яким мешканці острова звіряють час. Тут щодня відбуваються пригоди, і день без пригод — це найдивніший день. До речі, пригод так багато, вони такі несподівані, кумедні і вигадливі, що від них важко відірватися. І всі герої цієї книжки, фантастичні і не дуже, і навіть зовсім не фантастичні — як, наприклад, тато і мама Дарлінги — допомагають нам зрозуміти найважливіші у світі речі.