— Ну, це ясно, — кивнув Речислав. — Усіх повноцінних дітей ми готуємо для життя за межами Планети, якщо вони забажають цього. Проте як вони оволоділи експериментальним космокрейсером?
— Ми не знали, навіть не підозрювали, що таке може статися, — розгублено розвів руками Диспетчер. — Ініціативна група з дванадцяти хлопців та дівчаток висловила бажання познайомитися з кораблем для часово-просторової інверсії. Педагогічна Рада не заперечувала. Навпаки, дала найкращі рекомендації. Вважалося, що ця група складатиме в майбутньому цільний, здружений екіпаж. Отже, жодних секретів від дітей не було. Старші космонавти кілька разів експериментували разом з претендентами. В межах Сонячної системи проводилися досліди по інверсії. «Стрибки» в часі й просторі здійснювалися, ясна річ, невеликі... всього на кілька хвилин... і на сто-двісті тисяч кілометрів....
— Ах, яка сліпота, — махнув рукою Речислав. — Ми всі проморгали, і я найбільше в тім числі. Ми ігнорували буйну енергію юності, допустивши їх не до якогось там «порохового льоху», як у відомому прислів’ї... а буквально до космічних важелів. Ви кажете — маленькі стрибки! Але треба було збагнути, що вони готуються до великих... до титанічних! Гаразд, а що ж далі?
— У день втечі все було як завжди. Дитячу групу зустрів наставник-космопілот Герон, він мав з учнями провести експериментальний стрибок до Плутона...
— А в часі?
— На десять-п’ятнадцять хвилин. Вектор стрибка перевірили гравіолокатором, коридор в часі-просторі був чистий. Зненацька Герона викликали до диспетчерської...
— Хто?
— Виклик зроблено від імені чергового. Насправді — містифікація. Коли Герон зрозумів, що його ошукали, було пізно. «Прометей» стартував...
— Хто ж містифікував?
— Та хто ж? Втікачі. Вони до смішного просто обвели нас довкола пальця. Заздалегідь встановили неподалік від диспетчерської радіомаячок з підробленим записом термінового виклику...
— Ясно, ясно, — нетерпляче підганяв Речислав. — Що далі?
— Корабель зник. Потім на кілька хвилин виник на орбіті Місяця. Звідти вони транслювали своє послання Всесвітній Раді...
— Я знаю про це...
— А далі — «Прометей» знову зник. І повністю замовк.
— У вас є які-небудь міркування... куди втікачі можуть прямувати, де зупинитися?
— Жодних припущень, — похитав головою Диспетчер. — Все це надто несподівано. Ми опитали всі заселені станції Системи, всі наукові центри, всі рейсові екіпажі, оранжереї. Втікачі ніде не з’являлися. В цьому й дивина: запасів води та їжі на кораблі небагато. Для групи з дванадцяти чоловік вистачить хіба що на місяць. Ну ще недоторканний запас. Хай ще на місяць...
— Такі підрахунки ні до чого не ведуть, — роздратовано сказав Речислав. — Втікачі не дурненькі немовлята. Вони, певна річ, готувалися не для прогулянки. Тут якісь інші мотиви й плани... Гаразд! Дякую за інформацію. А тепер ви, — звернувся Головний Детектив до своїх помічників. — Що відомо вам?
Один за одним вставали детективи, лаконічно повідомляли:
— Всі члени Дитячої Республіки одностайно ігнорують наші запитання. Ніхто нічого не знає...
— Знищено особисті генокоди всіх дванадцяти втікачів у Світовому Інформаторі!!
— З банку геномів фауни й флори Землі захоплено кілька тисяч взірців. Ось список...
Речислав з подивом підняв брови.
— Яким чином? Хто допоміг?
— Жодної інформації.
— Що залишилося в спальнях, особистих кімнатах?
— Деякі щоденники, листи, кристалофони із записами бесід, діалогів, суперечок. Ми переглядали, дуже багато хаотичного, безсистемного...
— Заждіть з оцінками. Будь ласка, все залишайте мені. Дякую. Це якраз те, що тепер необхідне. Навіть один натяк може дати розгадку. Даю всім добу. Шукайте, думайте. Я переглядатиму все, що залишилося від втікачів. Завтра зустрінемося в цей же час...
...
Речислав вирішив працювати всю ніч. Обклався знайденими щоденниками, листами, кристалофонами, пам’ятними мікрокомп’ютерами. Помітив поміж речами записники сина. Схвильовано почав гортати один з них. Одразу ж в очі впала фраза: « Полюбити смерть. Тоді вона породить дивне, чарівне життя. Всі жахаються її, а тому вона безплідна. Смерть жадає Любові й Плоду...»
Вражаюча парадоксальна думка! Проте вона не шокує Речислава. Тут ключ до рішення всієї проблеми. Відкинути остогидлу класичну логіку, перемішати елементи світобудови, щоб утворився новий, небувалий візерунок. Як там у «Криптограмах Сходу»? «Мати Світу не боїться Великої Гри. Діти, присядьте на її покривало, почнемо радісно гратися...»