Який же обрати метод для аналізу? Чи знайдуться в цих розсипаних знаках бодай пунктири їхнього плану ? Що мені треба знати насамперед?
Конкретну мету, задум.
Напрямок польоту. Координати.
Методи здійснення. Реалістичність тих методів. Надійність плану. Чи зможуть втікачі протриматися, доки їх розшукають посланці Землі?
Де вони будуть? У просторі? В іншому часі? На певній планеті? В Сонячній Системі чи спробують прорватися до іншої зірки? Традиційні кораблі безсилі прорвати просторову шкаралупу сонячного регіону; можливо, крейсер «Прометей» здатний це зробити? Ще ж ніхто не експериментував у цьому напрямку!
Гаразд! Оберемо еклектичний метод імпровізаційної «атаки». Перегляну, послухаю, продумаю записи, розмови, думки безсистемно. Хай з цієї суміші твориться несподіваний візерунок.
Мій синку, мої бідолашні діти, де ви, куди понесли вас вітри стихійного повстання?..
З щоденника Кульбаби.
— Та ж сама пісня, — пробурмотів Речислав. — Це вже не поодинокі відхилення від світоглядних штампів, а. ціла ріка, що її ми ігнорували. Переосмислення проблеми смерті, розуміння вічності індивіда, роздуми над містками до інших станів буття...
Далі... Що тут далі?
Ось роздуми з кристалофону Ломикаменя. Цікавий хлопець, глибокий мислитель. Послухаємо...
— Самодостатність — головна теза XXI віку, основний ключ всіх пошуків — у енергетиці, економіці, творчості, пізнанні тощо. Самодостатність — повна індивідуалізація, завершеність. Плід Еволюції, при якому спілкування людей і світу є вже не споживання, а віддавання (як у Сонця). Вернадський мріяв про такий стан Нової Людини — автотрофність. Така мисляча істота здатна покинути материнське лоно Планети і жити будь-де. Триватиме наростання нових, небувалих органів — уже не для експлуатації стихій чи енергії, а для обміну, для єднання, для любовної гри. Федоров ще в дев’ятнадцятому віці називав це повноорганністю. Чудовий термін! Мати можливість вирощувати такі рецептори, які необхідні ось тепер, в цю мить. Не технологічні кіборги з набором заздалегідь запрограмованих дій, а живі духи Всесвіту, ніби унікальні квіти Всекосмічного Саду. Прекрасно! Це буде, буде!..
Гомо сапієнс — людина мисляча — має в собі, окрім тваринних, ящерних програм, втаємничені алгоритми інших, небувалих, можливостей, що кличуть нас до повної відмови від тваринних інстинктів.
Звідкіля ці вічні «утопії», де їхнє джерело?
Звідки польоти в снах, зустрічі з немислимими істотами, видіння інших планет, де люди ще не були, контакти з новими сферами буття, знання мови, якою особа не розмовляє, і безліч, безліч дивовижних реліктових здатностей, можливостей?
Гіпотеза: ми — нащадки гармонійного життя, яке потерпіло катастрофу. Ця біосфера — вироджена, хвора. Практично це — агонія титанічного життя. Будь-які спроби самозберегтися — марні. Екологічна «рівновага», що її ми намагаємося утримати вже півтора століття, то «рівновага» смертельної недуги. То — балансування над могилою.
Вихід — рішуче опертя на здорове зерно в Людині. Місія Квітки, дружба з Флорою, повернення до Едему.
Ціолковський був сто разів правий: мудра космічна людина повинна безжально оздоровити Біосферу. Що робити в прийдешньому з паразитами, невиправними хижаками, потворними формами? Їх краще усунути — безболісно, тихо.
А втім... може, навіть у паразитів є в глибинах геномів цікаві програми — пристосування, витривалості тощо. А рантом все це для чогось потрібне грядущій сфері Життя? «Всякої тварі по парі» у Ноєвому Ковчезі хіба дарма збирали? Нам у своєму «ковчезі» теж потрібні всі необхідні компоненти. Хто підкаже — які?..»