Скажіть мені, не мовчіть!
Проте навіщо я питаю у тих, хто позбавлений такого знання або ніколи й не думав про нього?
Ми змагаємося, шукаємо, кохаємо, будуємо, руйнуємо, прагнемо, вертаємося, вмираємо! Ми стверджуємо, проклинаємо, оспівуємо! Та найдивніше те, що здійснюємо ураган дій, не відаючи, хто ми й звідки?!
Не маючи критерію, не маючи розуміння самих себе — навіщо будувати й убивати? Може, варто зупинитися й оглянутися? Може, коли многі замисляться, то загадка з’ясується? І тоді ми з ясним розумінням завдань, за ВЕЛІННЯМ ДУХУ ІСТИНИ, а не ложних «законів», ринемось до нової дії, нового чуття, нової мислі, і тоді засяє Реальне Буття на попелищі «лежачого в злі світу», про який бідкалися і прадавні гностики та євангелісти, і сучасні поети, і гімалайські махатми та запорізькі характерники, чутливі діти сучасності і страждаючі матері всіх країн та віків, котрі дають життя всім сущим у страшних муках...
Друзі мої, рідні мої!
Я з побожністю цілую хрести на могилі батьків, родичів, пращурів і звертаюся до живих. Я не прощаюся з тими, хто замовк навіки в глибинах Праматері Геї. Сідаю до робочого столу, щоб спробувати розмотати, розплутати «Гордіїв вузол» нашого спільного інферно-пекла. Розрубати його, як це робив колись Олександр, — неможливо! Хай я лише один з тих, хто замислюється над сутністю Буття, проте ми так глибоко зав’язли в трясовині невігластва та самообману, що будь-яке зусилля до Звільнення — виправдане!
Ці рядки — спроба збагнути себе, тобто — збагнути Світ !..
Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги.
(В цілім світі відоме його ремесло).
Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії Боги
І урочий Світанок призначили -
вельми таємне число.
Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово!
Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі,
Тим царям захотілось для тюремної брами обнову,
Тому вкрай необхідні для жінки нові рогачі.
І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марш у світі,
Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.
І згасає талант. І лягають на плечі століття,
Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.
Небо все ще чекає і надіється знову і знову,
Лиш умови своєї воно з ковалем не міня -
Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова,
І урочий Світанок уже осідлав чарівного Коня.
* * *
Не надійся, моряк, на погоду,
Покладайсь на вітрило міцне,
Не надійся на чистую воду -
Під водою каміння страшне!
Мати рідна тебе не обманить,
А обманять тумани густі.
Не надійся, моряк, на погоду -
Будуть шторми лихі на путі!
Пісня литовських рибалок
* * *
...небо,
немов запона, розідралось,
не стало часу, простір зморщився
і бути перестав.
І кожен
у собі побачив Сонце
в звіринім колі...
...І сам себе судив.
«Шляхами Каїна»
М.ВОЛОШИН
КНИГА ПЕРША. ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА
Що таке і Сила, і Безсилля?
Тайна ця для кожного нова:
Буря лише гне мале бадилля,
А дуби — з корінням вирива.
Велетні рептилії пропали,
А мурахи — всіх переживуть,
Передохло деспотів чимало,
Сіячі прості в безсмертя йдуть.
Не вважай за силу гримотіння,
Сила дозріває уві сні,
У таємній думі, у насінні,
В Материнській вічній глибині.
Починай шляхи від Блискавиці,
Та в Мовчанні — в Таїну гряди!
Коли хочеш з Силою здружиться,
То її у Серці віднайди...