Комусь мiняла колготи з густо коричневих на нiжно-тiлеснi. Або думала: ця сукня могла би стати основою для елегантної «капсули», але у цьому чужорiдному оточеннi вона губиться, а жiнка в нiй стає невиразною сiрою мишкою. Iрина завжди вiдзначала жiнок, одягнутих не просто добре i продумано, а по-новаторськи несподiвано. Щоправда, це траплялося дуже рiдко. Цi жiнки теж зупиняли на нiй погляди, помiчаючи деталi. I вона «фотографувала» їх поглядом, запам’ятовувала вiд виразу обличчя до якоїсь особливої дрiбнички у костюмi. Це могла бути смарагдова плямка — яскравi рукавички — в оточеннi усього чорного або футболка з портретом героя мультфiльму пiд дiловим костюмом. З Iрини у разi потреби вийшов би досконалий свiдок. З вбрання.
Юлю, дружину Геннадiя Левковича, їй захотiлося переодягнути з першого ж погляду. Зробити їй iншу стрижку. Змити недоречнi тiнi та чiткий контур пiдводки очей — i запропонувати новий макiяж з м’якими розтушованими лiнiями. Попрацювати над її жестами, яким бракує витонченостi. I над помiтно важкою ходою.
А в Геннадiєвi Левковичу нiчого змiнювати не хотiлося — лише дивитися на нього, спостерiгати за його рухами та висловами, зустрiчатися з ним поглядом i вдавати, нiби не помiчаєш, як вiн у свою чергу спостерiгає за тобою.
Пiсля того, як Iрина розлучилася з чоловiком, у неї був роман з колишнiм однокурсником. Це був найдовший, якщо не рахувати шлюбу, зв’язок. Його теж звали Геннадiй, по-батьковi Левкович. Чому її знову заносило на чоловiка з таким самим iм’ям? Вона вiдчувала, як усе бiльше захоплюється цим чоловiком та його героїчними спробами триматися у рамках пристойностi бiля жiнки найближчого друга.
Можливо так на неї дiяло iм’я? Подiбнi збiги у її життi вже траплялися. Протягом багатьох рокiв в неї були закоханi двоє чоловiкiв, якi народилися в один день. Може i справдi є магiя цифр та iмен?
…Цього разу знову їхали вiдпочивати вчотирьох на суботу-недiлю. Геннадiй Левкович домовився про мисливський будиночок, про рибалку та прогулянки озером на човнi.
Напередоднi ввечерi Iрина пофарбувала волосся i зробила Мystic mask. Вiд цiєї маски шкiру обличчя приємно пощипувало. Пiсля процедури на чолi та бiля губ зникали тоненькi зморшки. Щоб зранку з’явитися знову. Але вона вдавалася до цих нескладних манiпуляцiй не заради тимчасового ефекту, а заради освiжаючого вiдчуття «я собою займаюся». Це додавало впевненостi: нiщо не може заскочити мене зненацька i змусити знiяковiти, жоден стороннiй погляд. Маю свiжий манiкюр, ретельно поголенi ноги, доглянуте волосся. А внизу спини, трошки нижче поперека — маленьке тимчасове татуювання. Трилисник конюшини. Забавка, яка незабаром набридне i зiйде без слiду.
Одяг на два неповнi днi Iрина збирала двi години. У трикiмнатнiй квартирi старого австрiйського будинку одну кiмнату займала вона, у другiй була колишня дитяча, тепер — дiвоча, там господарювала її 17-рiчна Сонька. Третю кiмнату — гардеробну — мама з донькою дiлили на двох. Та й частина речей та аксесуарiв були у них спiльними.
«Беру смугасту вiтрiвку!» — попереджала донька. «Єгипетськi сандалiї сьогоднi мої!», — вiдповiдала мати. Подiбний обмiн реплiками вiдбувався чи не щоранку.
Уздовж двох стiн у гардеробнiй стояли кронштейни з вiшаками для одягу. Стелажi з поличками були заставленi коробками з капелюхами, рукавичками та шаликами. Нижнiй ярус займало взуття на усi сезони. Старовинне, на повний зрiст, дзеркало у кованiй рамi давало можливiсть оглянути себе з нiг до голови. Подруги найбiльше любили саме цю кiмнату i навiть, загостювавши, могли залишитися ночувати на вузькiй кушетцi посеред гардеробної.
На цю кушетку Iрина мала звичку викидати усе, що їй хотiлося взяти у дорогу. А потiм повертала зайве назад, на вiшаки та полички. Старовинний манекен на троїстiй чавуннiй нiжцi (його колись подарувала тiтка Уляна) наразi стояв голий. Зазвичай Iрина одягала його у приготовлений ввечерi комплект одягу, поруч ставила вiдповiдне взуття. Це давало можливiсть при бажаннi подовше понiжитися у лiжку, а потiм зiбратися i вийти з дому за лiченi хвилини.
Надто азартно Iрина наскладала на кушетку усе, що могло знадобитися на березi озера: взуття, трусики, шалики, хустки, купальники, браслети, шийнi прикраси, сонячнi окуляри, парео, шкарпетки, лiфчики, ремiнцi…
— У-у-у, що робиться! — зазирнула у гардеробну Сонька.
— Ти ж з нами не хочеш, — вiдповiла Iрина. — Де новий журнал? Вiзьму з собою.
— У туалетi, але вiн тобi на озерi не знадобиться. Мам, я завтра влаштовую у нас вечiрку, ти не проти?… Ну, я пiшла.
— Сонько, щоб додому не пiзнiше десятої! Я не лягатиму, поки не прийдеш.
Далi йшов нелегкий у ритуалi збирання речей етап — вiдбракування зайвого. До «ацтекiвської» спiднички пасував терракотовий топiк та тепла бобка бежевого кольору. Тому синя курточка вiдправилася назад на вiшачок, до наступного разу. Хоча, стоп. Курточка теж може знадобитися прохолодного лiтнього вечора. У поєднаннi з блакитними штанами та синьо-бiлою кепкою. Чи хусткою Sonia Rykiel з густим мереживом, яку Iрина купила для дружини одного львiвського олiгарха, складаючи їй весняно-лiтнiй гардероб, але передумала i залишила собi. Але якщо брати синьо-бiлий варiант, тодi доведеться пакувати не лише бежевi кросiвки, але й синi. Або бiлi. Хоча, якi бiлi у лiсi?
Половина речей, витягнутих на кушетку, знову повернулася на свої мiсця, а груба валiза ледве закрилася, ховаючи за «блискавкою» варiанти на будь-який розвиток подiй: на випадок спеки, зливи, кiлькаденного дрейфування у човнi та несподiванного VIP-прийому у коктейльних сукнях на березi.
Iрина була живим запереченням усталеної думки про чоботаря без чобiт. Бiльшiсть її колег-дизайнерiв настiльки втомлювалися фонтанувати iдеями у професiйнiй сферi, що самi одягалися дуже просто, тижнями не вилазячи з джинсiв та футболок. Їй же подобалося не лише створювати одяг для своїх авторських колекцiй та складати гардероби заможним жiнкам як дорогооплачуваний шопер, але й натхненно та зi смаком одягати саму себе. Пiд хороший настрiй вона виходила з дому, немов картинка з журналу мод — i у салонi на неї збiгалися подивитися, щоб запам’ятати iдеї або отримати поштовх для народження своїх.
…Будиночок єгеря був оточений височезними соснами. У нагрiтому сонцем повiтрi стояв аромат хвої та м’яти. А шкура ведмедя на стiнi гостьової кiмнати вiдгонила* пилюкою — Iрина вiдчула це, оглядаючи тимчасове помешкання. Вирiшили їсти на вулицi пiд соснами за грубо збитим дерев’яним столом. Iрина перевдягнулася до вечерi.
— …I цi хлопцi сказали, що знiматимуть фiльм про свiй клас i школу, — розповiдала дружина Геннадiя за столом. — Їм дозволили взяти кiнокамеру. У результатi вийшов нiбито хороший фiльм, який показали на випускному вечорi. А потiм з’ясувалося, що одночасно вони зробили й iнший фiльм. Знущалися над своїми ровесниками перед камерою. Одного хлопця намагалися запхати головою в унiтаз. Iмiтували статевий акт. Просто жах!
— Ти бачила цей фiльм? — запитала Iрина.
— Звiдки? Я про це у газетi читала. Тепер вiдкривають справи проти тих покидькiв. Вони вже, до речi, студенти. Лише тепер комусь з батькiв потерпiлих касета потрапила на очi… Я б таких — у тюрму без суду i слiдства!
— Для чого «жертвам» тримати вдома касету зi знущаннями над собою? — засумнiвалася Iрина. — Може, вони усi разом просто дурiли перед камерою?…
— I давали пхати голови в унiтаз?!
— Добре, що свого часу вчителi не бачили деяких наших iгор, — озвався Геннадiй. — Теж би вирiшили, що за нами тюрма плаче. Пiдлiтку краще авансом довiри передати, анiж недодати.
— Гєнек, про що ти говориш? Ти б нашого Максима побачив у таких кадрах, якщо вiн бив би чи його б, i що б сказав? «Якi iгри дурнi?»
— Але це швидше за все, саме дурнi iгри, — не вступався Геннадiй.