Живчик і Кулькап випросталися і витріщили очі на понівечені двері. Перед наляканим власником забігайлівки, хирляком із наїжаченим чубом та рябою шкірою, стояло троє молотоголових гоблінів. Шинкар тремтів усім тілом.
— Часи не з легких, — виправдовувався він. — Виторг падає. Я про… просто не маю грошей.
Живчик перезирнувся з Кулькапом, його очі палали обуренням.
— Терпіти не можу, коли дужчі сікаються до слабших, — зізнався він.
Кулькап узяв його за плесно.
— Їх забагато, — прошепотів хлопець. — Ще чого доброго…
Але Живчик рішуче випручав руку.
— Виходить, і тебе я мав лишити на поталу отому цибатому хмароглядові?
Кулькап спаленів із сорому.
— Гаразд, Кулькапе. Лишайся тут, якщо хочеш. А я зайду, — він випростався і різко розчахнув понівечені двері.
Рипнули завіси. Молотоголовці обернулися на звук.
— Вечір добрий, — спокійно привітався Живчик. — Добрий вечір, Пістряче. Кухоль найкращого вина марки «Заболонь», коли твоя ласка. — Він роззирнувся, і на вустах його заграв усміх: Кулькап таки увійшов слідом за ним. — І кухоль для мого молодого друга.
— Я… я саме збирався зачинятися, — прожебонів Пістряк.
Живчик кинув оком на купку відвідувачів у темному закутку таверни, надто боягузливих чи захмелілих, аби кинутися на допомогу Пістрякові. Не скидалося на те, щоб хтось із них збирався йти на виступці.
— Воно й не дивно, що справи кепські, — хрипко озвавс я молотоголовець. — Отак віднаджувати свою клієнтуру! — Він із голови до п’ят зміряв поглядом Живчика та Кулькапа і розплився в дурнуватій посмішці. Проти блакитного вогню сон-дерева заблищав його сірявий вставний зуб із залізного дерева. — Сідайте, — припросив він, ножем показуючи на одну з не перекинутих іще лав.
Кулькап шарпнувся був прийняти запрошення, але Живчик заспокійливо поклав руку хлопцеві на плече.
— Сідайте! — ревнув молотоголовець.
— Робіть, як вони кажуть, — порадив кволим голосом Пістряк. — Я зараз.
Живчик і Кулькап не зрушили з місця.
— Я що, висловлююся неясною мовою? — процідив крізь зуби молотоголовець. Решта двоє розвернулися і, зціпивши кулаки та блимаючи очима, почвалали до них.
— Ясною, як Верхоріччя! — відповів рівним голосом Живчик і вихопив меча з великим кривим лезом, якого вручив йому батько, перш ніж зостатися самому всередині Великої бурі. У блакитнявому світлі сяйнуло лезо.
Якусь хвильку гобліни ошелешено мовчали. Відтак повернулися, перезирнулися між собою і недовірливо засміялись.
— Ах ти ж, писклявий недомірку! — заревів той, що стояв ближче до юного капітана, і вихопив свою зброю — зловісного на вигляд серпа. — Ну, давай, давай, — загарчав він, зневажливо кривлячи губи, і поманив його до себе пальцем, переступаючи з ноги на ногу.
— Покажи йому, Бубне, — підбадьорливо рохнув гоблін із ножакою в руці.
Пістряк, скориставшись із загайки, десь пропав.
— А цього тобі не кортить? — притьмом виринувши з тіні, шинкар замахнувся своїм кийком. — НА-А-А!
Удар прийшовся гоблінові у скроню і той гепнув, як колода. Ніж випав із руки і, ковзнувши кам’яними плитами долівки, завмер біля Кулькапових ніг. Трохи повагавшись, той нагнувся по нього.
Чути в руці важенного ножа було якось дивно. Попри всі батькові намагання чогось його навчити, Кулькап так і не опанував мистецтва самооборони. Він нервово повернувся до другого молотоголовця.
— Буде краще, якщо ти просто дивитимешся, та й годі, — кинув він якомога лютіше. — Не змушуй мене пускати його в хід, — голос його прозвучав верескливо і непереконливо.
За його спиною свиснув у повітрі серп третього гобліна. Живчик звів меча, підскочив до Кулькапа. Серп зі скаженою силою торохнув по лезу, аж затрудило у всій руці. Проте Живчик устояв на ногах.
— Що потворніші ці тварюки, то приємніша перемога, — процідив Живчик крізь зуби. Він зробив різкий випад — потім ще і ще проти двох молотологовців.
Знов у повітрі просвистів серп, цього разу нижче і збоку. Живчик відскочив назад. Хиже жало було б черкнуло його по животі, коли б не зачепило застібки волорожачої камізельки. Кулькап різко розвернувся і люто кинувся на Живчикового напасника.
— А-а-а! — залементував нетряк, коли гостре лезо проткнуло великий палець здійнятої для удару руки.
— Молодець! — похвалив Живчик. Він скинув руку і зробив блискавичний випад. Меч попав у ціль, і гоблінів серп заторохтів по долівці.
Кулькап ударом ноги відкинув його під протилежну стіну. Живчик приставив меча гоблінові до шиї.