— Ну ж бо, зрушуйся, побий тебе Небо! — заревів Живчик, скаженіючи від свідомості свого безсилля. — Зрушуйся!
— Живчику! — почувся знайомий голос. — Як це розуміти?
Живчик звів очі. До нього через майдан гнався Професор Темрявознавства.
— Будь ласка, Професоре! — прохарчав Живчик, знову і знову б’ючи каменем по шплінту. — Не час для пояснень.
— Живчику! Ні! — закричав Професор. Підібравши мантію, він видерся на цоколь і схопив Живчика за руку. — Зцапів абощо? Який тебе ґедзь укусив — вас усіх, — що ви так кидаєтесь на Якірний ланцюг?
Живчик висмикнув руку.
— Якщо я цього не зроблю, ми пропали, — пояснив він. — Матір Бур уже майже над нами! Вона вибухне опівночі.
— Але ж бо, Живчику, як ти можеш таке казати? — не здавався Професор.
— Я пригадав усе, про що дізнався у відкритому небі, — відповів Живчик. — Те, чого не пам’ятав, коли ви знайшли мене в Каменосаду. Якщо ми хочемо, щоб життя у Світокраї збереглося, конче треба відв’язати Санктафракс! Матір Бур повинна без перешкод дістатися Верхоріччя.
— Ні! — пробуркотів приголомшений Професор. — Ні, — його дихання стало уривчасте. — Я погодився на евакуацію… Я боявся, що руйнація призведе до травм, ба навіть до фатальних наслідків. Але відв’язати Санктафракс! Ні, цього не буде. Я мав би залишитися там, нагорі, укупі з рештою.
— З рештою? — спантеличився Живчик і, зиркнувши догори, побачив біля поручнів цілу шерегу крихітних постатей, задивлених униз. — Тарп? Смілоголов?..
— О, ні, ваші корабляни внизу, але кілька старших учених відмовилися покинути місто, — пояснив Професор. — Професор Мрякощупізму, Професори Вітроловства та Хмароглядства, ба навіть отой вискочень — Професор Психокліматичних Досліджень… Цим професорам Санктафракс вочевидячки дорожчий, ніж мені, — додав він, кидаючись уперед і вдаряючи Живчика всією масою свого тіла.
Живчик саме розгублено спостерігав за вченими, які відмовилися покинути Санктафракс, і не помітив, як на нього ринув Найвищий Академік. Втративши від сильного удару рівновагу, він полетів униз і, падаючи, боляче вдарився головою об край платформи. Безпорадно звівши голову, він побачив угорі Професора Темрявознавства.
Ту ж мить баламкнув дзвін. Грали у важкий мідяний дзвін Ратушної зали, сповіщаючи час.
Бем! — загуло в повітрі.
Професор звів угору радісний погляд.
— Бачте! — закричав він. — Уже північ — і хоч ти тобі що!
Натовп збуджено гомонів і, прикипівши очима до неба, пантрував, як величезні купини хмар усе перли й перли одна на одну. Вони аж ніяк не поділяли Професорового оптимізму.
Бем!
Високо над їхніми головами пульсувала, мов яке чорне серце, величезна хмарна куля. У повітрі затріщало. Засвистів вітер. Матір Бур от-от мала вивільнити, — а вивільнивши, змарнувати — свою життєдайну силу тут, над Санктафраксом, так і не сягнувши Верхоріччя.
Бем!
Біля Живчика уродився розпашілий, засапаний Кулькап. Одна його рука стискала молот.
— Живчику! — зойкнув хлопець. — Що сталося?
Бем!
У небі розкотисто грякнуло. Блискавки, спалахуючи синім і фіолетовим сяйвом били в землю, трощили кругляки у брук і вці, валяли будинки і змушували городян Нижнього міста і Санктафракса тікати в паніці, шукаючи безпечного сховища.
Живчик обхопив руками голову, де всередині кидався болісний пульс.
— Відщібни Якірний ланцюг, Кулькапе, — гукнув він кволим голосом. — Поки годинник не вибив дванадцятої.
Бем!
Кулькап скочив на платформу, де на механізмі якірного блоку лежав Професор Темрявознавства, накривши його всім своїм тілом.
— Геть! — закричав хлопець.
— Тільки через мій труп! — виклично відповів Професор.
Бем!
Кулькап ступив крок уперед і вхопив старого Професора за рукав.
— Ні, ні! — закричав той, випручуючи руку. — Якщо ти думаєш, що я дам згинути знанням, громадженим сторіччями, то… — голос Професорів став верескучий, роздратований. — То ти такий самий шаленець, як і він!
— Кулькапе, не барися! — наглив Живчик, через силу спинаючись на рівні ноги. — Не барися!
Ревіла буря. Двигтіла земля. Здригалося небо.
— Ні, Кулькапе! — благав Професор. — Я… я дам тобі все, чого ти забажаєш! — лементував він. — Назви свою ціну. Ти матимеш власне відділення. Будеш професором. Скажи слово — і це все буде твоє, тільки не відчіпляй Якірного ланцюга.
Бем!
— Ось, — белькотів Професор, зриваючи із себе важенного ланцюга Найвищого Академіка. — Візьми Велику санктафракську печатку. Вона твоя — тільки не знищуй великого міста!