— Це черговий, — сказав лорд Ізраель. — Назад у шафу! Якщо я почую хоч найменший шум, ти шкодуватимеш, що жива.
Вона враз рвонулася назад, і коли дверцята зачинилися за нею, лорд Ізраель покликав:
— Заходьте!
Як він і сказав, це був черговий.
— Сюди, пане?
Ліра побачила старого чоловіка, який невпевнено стояв у дверях, а за ним виднівся край великого дерев'яного ящика.
— Так, Шатере, — сказав лорд Ізраель. — Занеси їх обидва і постав біля столу.
Ліра трохи розслабилася і відчула біль у плечі й зап'ясті. Цього було б досить, щоб змусити її заплакати, якби вона була з тих дівчат, що плачуть. Натомість вона стиснула зуби і тихенько поворушила рукою, поки не відчула полегшення.
Потім почувся звук розбитого скла і сплеск пролитої рідини.
— Чорт забирай, Шатере, ти необережний старий дурень! Подивись, що ти скоїв!
Ліра все бачила. її дядько ухитрився зіштовхнути карафу з токайським зі столу так, ніби це зробив черговий. Старий обережно поставив валізу і почав вибачатися.
— Мені шкода, пане! Я, мабуть, підійшов ближче, ніж я думав…
— Принеси щось, аби прибрати тут. Швидше, поки вино не всмокталося в килим!
Черговий і його молодий помічник поквапилися вийти. Лорд Ізраель підійшов до шафи і стиха мовив:
— Якщо ти вже тут, то можеш допомогти. Придивись до Ректора уважніше, коли він увійде. Якщо ти розповіси щось цікаве про нього, я допоможу тобі позбутися халепи, в яку ти вже вскочила. Зрозуміла?
— Так, дядьку.
— Ворухнешся — я тобі не стану допомагати. Все залежить від тебе.
Він знову обернуся спиною до вогню, коли зайшов черговий із віником, совком, відром і ганчіркою.
— Прошу вибачення ще раз, пане. Я не знаю…
— Просто прибери.
Коли черговий витирав вино з килима, постукав і увійшов дворецький зі слугою лорда Ізраеля — чоловіком на ім'я Торольд. Вони разом несли важку валізу з полірованого дерева з мідними ручками. Вони побачили, що робить черговий, і остовпіли.
— Так, це було токайське, — сказав лорд Ізраель. — Шкода. Це ліхтар? Встановіть його поряд із шафою, То-рольде. Я повішу екран на іншому боці.
Ліра зрозуміла, що вона зможе бачити екран і все, що з'явиться на ньому, через щілину між дверцятами, і гадала, чи навмисне її дядько все так розставив. Скориставшись шумом, із яким слуги розгортали жорстке полотно і напинали його на спеціальну рамку, вона прошепотіла:
— Бачиш? Варто було приходити, згоден?
— Мабуть, — суворо відповів Пантелеймон своїм тонким голоском метелика. — А може, й ні.
Лорд Ізраель стояв біля каміна, допиваючи свою каву, і похмуро дивився, як Торольд розкрив валізу з проекційним ліхтарем, відкрив об'єктив і перевірив масло.
— Тут достатньо масла, пане, — сказав він. — Послати по техніка, щоб він налагодив його?
— Ні. Я сам. Дякую, Торольде. Вони вже закінчили обідати, Рене?
— Гадаю, так, пане, — відповів дворецький. — Якщо я правильно зрозумів пана Коустона, Ректор і його гості знають, що ви тут, і не збираються засиджуватися. Забрати тацю?
— Забирай і йди.
— Гаразд, пане.
З легким уклоном дворецький забрав тацю і вийшов, за ним пішов і Торольд. Щойно двері зачинилися, лорд Ізраель подивився через усю кімнату на шафу, і Ліра відчула силу його погляду, майже як дотик, немов стрілу чи спис. Потім він відвів погляд і тихо заговорив зі своїм деймоном.
Той тихо підійшов і сів біля нього, уважний, витончений і небезпечний. Тоді уважно подивився на двері, що вели до їдальні, своїми зеленими очима, так само, як лорд своїми чорними. Ручка дверей повернулася. Ліра не бачила дверей, але у неї перехопило подих, коли зайшов перший чоловік.
— Ректоре, — сказав лорд Ізраель. — Так, я повернувся. Запросіть ваших гостей — у мене є щось цікаве для вас.
2
Розповідь про північ
— Лорде Ізраель, — повільно промовив Ректор і підійшов, щоб потиснути його руку. Зі своєї схованки Ліра простежила, як погляд Ректора ковзнув на стіл, де стояло токайське.
— Ректоре, — сказав лорд Ізраель, — я прийшов надто пізно, щоб турбувати вас за обідом, тому розмістився тут. Привіт, проректоре. Радий бачити вас у доброму здоров'ї. Вибачте за мій невідповідний вигляд — я щойно зійшов на землю. Так, Ректоре, токайського немає. Думаю, ви стоїте на ньому. Черговий перекинув його зі столу, але з моєї вини. Доброго дня, священику. Я з великою цікавістю прочитав вашу останню працю…
Він пройшов зі священиком, ніби пропонуючи Лірі добре вдивитися у Ректорове обличчя. Воно було незворушним, але деймон на його плечі ворушив пір'ям і постійно переступав з однієї ноги на другу. Лорд Ізраель вже хазяйнував у кімнаті, і хоч він намагався бути ввічливим із Ректором на його власній території, було видно, на чиєму боці сила.