Пане Ляйке, відтоді, як Ви з’явилися, Емму не впізнати. Вона зробилася неуважна, віддалилася від мене. Годинами сидить у своїй кімнаті й дивиться на комп’ютер, космос власних мрій. Вона живе у своєму «зовнішньому світі», вона живе там з Вами. Коли вона посміхається, то я знаю, що ця посмішка звернена не до мене. Їй складно приховати свою відсутність від дітей. Я помітив, як вона мучиться, коли змушена хоч трохи довше посидіти біля мене. Ви уявляєте, як це боляче? Я намагався пережити цей період толерантно, терпляче. Емма не повинна була почуватися зі мною, наче замкнена у клітці. Між нами ніколи не було ревнощів. Аж ось раптом я усвідомив, що не знаю, що робити. Видавалося, що немає нічого й нікого, жодного реального чоловіка, жодної проблеми, жодного чужорідного тіла, аж поки я не знайшов причину такої поведінки Емми. Мені хотілося провалитися крізь землю від сорому, що я дійшов до того, що копирсався в речах у кімнаті Емми. В одній з потаємних шухляд я знайшов теку, досить товсту, вщерть заповнену якимись паперами: її електронне листування з якимось Лео Ляйке, дбайливо роздрукована сторінка за сторінкою, повідомлення за повідомленням. Коли я копіював ці листи, у мене тремтіли руки, а потім вони з тиждень лежали, і я нічого не читав. У нас була жахлива відпустка в Португалії. Син захворів, донька закохалася в якогось серфінгіста. Ми з дружиною мовчали два тижні, але кожен намагався показати іншому, що все гаразд, що все, як завжди, як має бути, як ми звикли. Після цього я не міг терпіти більше. Я взяв теку з собою в гори й у нападі самокатування прочитав усе листування за одну ніч. Від дня смерті моєї дружини я не переживав більших душевних страждань, можете бути певні. Дочитавши оту писанину, я більше не зміг піднятися з ліжка. Донька викликала швидку, і мене забрали до лікарні, звідки мене позавчора забрала дружина. Тепер Ви знаєте всю історію — від початку до кінця.
Пане Ляйке, зустріньтеся з Еммою, прошу! Тепер я підходжу впритул до жахливої кульмінації свого самоприниження: так, зустріньтеся з нею, проведіть з нею ніч, покохайтеся! Я знаю, що Ви цього хочете. Я Вам дозволяю. Я даю Вам дозвільний лист, позбавляю докорів сумління і не вважатиму це обманом. Я відчуваю, що Емма шукає не лише душевної, а й тілесної близькості з Вами, вона хоче «знати», вона потребує і жадає Вас. На жаль, я не можу їй дати бажане — нових відчуттів, різноманітності, що їх вона шукає. Так багато чоловіків закохувались і впадали за Еммою, але я ніколи не помічав, щоб вона до когось із них мала сексуальне бажання. А потім я прочитав листи, що вона адресує Вам, і раптом усвідомив, наскільки сильним може бути її бажання, коли його збуджує «правильний» чоловік. Ви, пане Ляйке, — її обранець. І я побажав би: покохайтеся з нею. ОДИН РАЗ (тут я обираю великі літери, як це робить моя дружина), ОДИН РАЗ. ОДИН-ЄДИНИЙ РАЗ! Нехай це стане метою Вашої пристрасті, створеної з електронних листів. Нехай це буде кінцем. Покладіть край Вашому листуванню, дістаньтеся кульмінації. Неземний, недосяжний Лео Ляйке, віддайте мені мою дружину! Відпустіть її. Поверніть її назад на землю. Дозвольте нашій родині існувати далі. Не робіть це лише як люб’язність мені, не робіть цього заради дітей. Зробіть це заради самої Емми й лише для неї. Дуже Вас прошу!
На цьому я завершую свій болісний для нас обох крик про допомогу, моє страшне прохання про помилування. І ще одне останнє прохання, пане Ляйке. Не відкривайте мою таємницю. Залишіть мене за межами Вашої історії. Я не виправдав довіри Емми, я її обманув, я прочитав її приватне, інтимне листування. І я вже за це заплатив. Я не зможу дивитися їй у вічі, якщо вона дізнається про моє шпигунство. Вона не зможе дивитися мені у вічі, якщо дізнається, що я читав Ваше листування. Вона зненавидить себе і мене. Пане Ляйке, позбавте нас цього. Змовчіть про цей лист. Дуже Вас прошу!
А тепер я відсилаю найжахливіший лист з усіх, що мені доводилося писати.