Я ухвалив іще одне рішення. Воно настільки складне, що в мене тремтять пальці, коли усвідомлюю, що маю його Вам повідомити просто зараз: я припиняю наше віртуальне спілкування. Еммі, я повинен забути Вас. Ви не можете бути моєю першою й останньою думкою щодня до кінця мого життя. Це ненормально. Ви «у шлюбі», у Вас є родина. Ви маєте завдання, власні виклики й обов’язки. Ви належите тому світу, в якому щасливі, що не раз дали мені чітко зрозуміти. (Складна суміш туги та віскі може перетворитися на картину нещастя, як у Вашому останньому листі, але вона зникне, щойно Ви прокинетеся вранці.) Я певен, що Ваш чоловік кохає Вас, як може кохати чоловік свою дружину після багатьох років спільного життя. Те, чого Вам бракує, — це маленька пригода поза шлюбом, трохи косметики на рутину, що втратила смак. На цьому ґрунтувалися наші стосунки, усе наше листування. Гадаю, воно створило більше сум’яття, ніж це Вам зараз потрібно.
А тепер про мене: Еммі, мені 36 років (що ж, тепер Ви дізналися про це). Я не маю наміру йти по життю з жінкою, яка може бути зі мною лише в електронній скриньці. Бостон подарує мені можливість почати все з початку. Я знову зможу познайомитися з жінкою старим дідівським способом: спершу я її побачу, потім почую її голос, тоді відчую її запах, а потім, можливо, поцілую. А потім колись, можливо, напишу їй листа. Зворотний шлях, що ми його з Вами пройшли, був і є надзвичайно хвилюючим, але він веде в нікуди. Я мушу знищити блокаду у своїй голові. Довгі місяці в кожній вродливій жінці, що зустрічалася мені на шляху, я бачив Еммі. Одначе жодна з них не могла з Вами зрівнятися, не могла з Вами конкурувати, справжню я тримав подалі від людського ока, вона була ізольована, прихована, існувала лише для мене — у моєму комп’ютері. Там вона забирала мене з роботи. Там чекала на мене після або замість сніданку. Там вона бажала мені солодких снів після довгого спільного вечора. Часто зоставалася до ранку зі мною у моїй кімнаті, у моєму ліжку, таємно ховалася під ковдрою зі мною. Проте завжди вона залишалася для мене недосяжною, неприступною. Ваш образ такий ніжний, такий крихкий, що не витримав би мого реального погляду й одразу розірвався б і розбився. Ця штучно створена Еммі видавалася такою філігранною, що розсипалася б, якби я її хоч раз торкнувся насправді. Вона була не більш як повітря між клавішами, якими я її щодня писав. Раз подути — і вона зникла. Так, Еммі, я так і зроблю: я закрию поштову скриньку, подую на клавіатуру, опущу екран ноутбука. Я прощаюся з Вами.
Ваш Лео.
Наступного дня
Тема: Це прощання?
Це був Ваш останній лист? Не вірю!
Привіт, Лео! Я не чекаю гумористичних виступів, коли Ви збираєтеся з думками. Та що означає цей гіркий і трагічний фарс? Що за прощання? Яким я маю уявити Ваше обличчя, коли Ви так мелодраматично дуєте на клавіатуру? Гаразд, останнім часом я себе не надто стримувала. Я почала надто багато розповідати. Мій характер, зазвичай легкий і невимушений, був часом, наче мішок з цементом. Так, я носила з собою цю величезну пачку наших електронних листів. Я трохи закохалася в містера Аноніма, все вірно. Ми не могли позбавитися від думок одне про одне, але ми одне одному нічого не винні. Навіщо через це творити нову історію Тристана та Ізольди.
Переїжджаєте до Бостона, то прошу. Припиняєте наше віртуальне спілкування, то прошу. Але ж не робіть ОТАК!!! Це і письмово, і емоційно нижче Вашого рівня, нижче моєї гідності, мій любий друже. Дуне він на клавіші. Лео, агов! Це що за несмак? Тепер я повинна замислитись: «Оце той тип, який весь цей час зі мною розмовляв?»
Будь ласка, скажіть, що це не останній Ваш лист до мене. Я хочу на прощання чогось позитивного, чогось дивовижного й чарівного, повноцінного завершення. Ну скажіть, до прикладу: «На завершення я пропоную, щоб ми зустрілися!» Це принаймні було б кумедним кінцем. (Тепер піду ревіти, якщо Ваша ласка.)
П’ять годин потому
AW:
Люба Еммі, на завершення я пропоную, щоб ми зустрілися!
П’ять хвилин потому