Оповідь ця має суто легендарний характер і написана «заднім числом», тоді вже, коли Хозарський каганат зазнав поразок від руських князів. Щодо наведеної легенди, то з приводу цього Гумільов висловив цікаві міркування: «Данина мечами могла мати лише один смисл: у полян була забрана зброя. Для тих, хто володіє шаблею, мечі – металобрухт, оскільки шабля є легкою, не втомлює руку й прорізає кольчугу. Але шабля потребує спеціальної виучки бійця, непомірно більшої, аніж меч. У хозар у ІХ ст. шаблі справді були… Отже, не збагачення за рахунок полян було метою хозар, а руйнування їхнього військового потенціалу. Але така акція можлива лише в результаті переможної війни, про яку літописець не сказав і слова»57.
Наведені міркування Гумільова мають гіпотетичний характер. Однак літописна легенда про данину хозарам, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Імовірно, вони були роззброєні – аби не чинили завойовникам опору. Київ певний час був хозарською факторією на шляху «із варяг у греки». Про це є й інші свідчення на сторінках «Повісті минулих літ». Наприклад, говориться, що «хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці – стільки від диму»58. Якщо довіряти цій інформації, то виходить, що хозари встановили контроль над слов’янськими племенами, котрі проживали на теренах нинішньої Київщини, а також у басейнах рік Десна й Ока. Брали вони данину хутром, яке цінувалося на ринку. Обтяжливу данину, судячи з усього, вони не накладали. Для них більш важливими були торгові шляхи, які проходили Дніпром, Десною та Окою.
Про те, що Київ належав хозарам, говориться також у літописній розповіді про Аскольда і Діра. Там читаємо наступне: «Ідучи мимо, узріли вони (Аскольд і Дір. – П. К.) на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам»59. Судячи далі з контексту твору випливає, що саме ці можновладці, зібравши варягів, визволили полян від хозарської залежності й почали правити в полянській землі.
Більше джерел про те, як поляни звільнилися від хозарської залежності, ми не маємо. Тому доводиться вірити «Повісті минулих літ». Із неї можемо лише зробити висновок: військово-торгівельні корпорації варягів, які намагалися контролювати торгові шляхи Східної Європи, почали витісняти звідти хозар, зокрема із Подніпров’я.
Це робив князь Олег (?—912). Під 885 р. у літописі сказано: «Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали»60. Радимичі, які належали до слов’янських племен, проживали між Дніпром та річкою Сож. Зараз це переважно терени південно-східної Білорусі.
Сильного чи то смертельного удару Хозарському каганату завдав князь Святослав (?—972). Спочатку в «Повісті минулих літ» говориться про те, що цей князь вирішив підпорядкувати собі вятичів, які платили данину хозарам: «І пішов він на Окуріку і на Волгу, і знайшов вятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм»61. Із цього запису випливає, що Святослав намагався взяти під контроль частину волзького торгового шляху, де господарями були хозари.
А під 965 р. у літописі читаємо наступне: «Рушив Святослав на хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?]. І зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [і] одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і [город] Білу Вежу взяв»62.
Це повідомлення часто трактується як загибель Хозарської держави. Проте сумнівно, що так було. Згаданий похід Святослава мав, радше, не завойовницький, а грабіжницький характер. Ніде чітко не сказано, що руський можновладець оволодів хозарськими землями. Після цього походу князь спрямував свої походи в південно-західному напрямку, на Дунай, де навіть збирався заснувати нову столицю. Як бачимо, його приманювали не багаті хозарські міста, котрі на той час почали деградувати, а перспективний дунайський регіон.
Умовний портрет князя Святослава Ігоровича з Царського титулярника, XVII ст.