І майстрам хочеться сказать:
– Привіт вам наші добродії,
Отож, і далі так держать!
Ми вдячні вам за руки ваші,
За вашу щедрість і добро.
Спасибі вам за вашу працю,
Яка дарує нам тепло,
17.1.1964 р.
КОЛИ СНИТЬСЯ ЩАСТЯ
Тебе захоплює, – я знаю,–
Жіночість ніжної душі,
І я дівчаток поважаю.
Тому, ото, й пишу вірші.
Та тільки щастя, а ні стільки
Від них не маю я: – ні, ні.
Хіба, як ляжу та присниться
Мені те щастя – уві сні.
4.11.1961 р.
ПОЛІГАМ
Ну як ти можеш двох любить,
Якщо не вмієш ще й ходить?
11.9.1973 р.
ЛЮБОВ І ЩАСТЯ
Навіщо ти себе ховаєш,
Скажи, у склепах майбуття,
Саму себе ти обкрадаєш
І називаєш це – життям.
Природа всіх нас так створила,
І всім дала таку красу,
Що, навіть, щоб і не хотіли,
Ми не залишим ту росу.
А ти в сльозах. За чим ти плачеш?
Радій, що Гриць тебе узяв,
І що твоє біленьке тіло
Всю ніч до ранку цілував.
Чи може того ти не бачиш,
Яка це радість щастя мать,
Яка це радість буть щасливим,
І людям щастя дарувать.
А ти, немов, на вітрі сливи,
Замість, щоб Гриця обійнять,
І щоб зробить ще більш щасливим! –
Ти стала Гриця проганять.
А він же дав тобі кохання,
Вогненну пристрасть почуття,
Щоб виконать всі ті бажання
Що нам довірило життя.
Та хай говорять всі, що хочуть,
А ти іди, іди у гай,
Й дивись сміливо хлопцям в очі,
І, тих, хто просять – розважай.
Нехай працюють, не волинять.
І, якщо чесно всім сказать,
Вони для того і родились,
Щоб вас – чарівних – розважать.
Бо почуття дані людині,
Щоб ними душу солодить,
Отож, і кланяйсь їм віднині,
Й радій, що хочуть вас любить.
Брехня! Не вірю, що не хочеш,
Бо знаю точно – хочеш жить,
Бо не підскубувала б брови,
Щоб не хотіла ти любить.
По днях перуки б не крутила,
В міні-спідничці б не пішла,
Якби життя ти не любила,
Якби одною буть могла.
Брехня те все, що говорила,
Бо небо – вічно голубе,
І не мене ти обдурила,
А обдурила ти себе.
Якщо ховалась від кохання,
І не бувала ти в гаю,
Щоб хтось не вліз в ту Божу скриньку
Де носиш радість і біду.
Бо надто дуже вже боялась,
Що взнає все це твій папан,
То ж краще ти іди в чорниці,
І бережи свій ураган.
А тих, які життя бояться,
Я б посадив всіх в «чемодан»,
І хай самі там веселяться,
А разом з ними їх папан.
Люди! Не все ви вірте, що говорять,
А трохи думайте й самі,
Адже живуть ще мухомори
На вигляд ніжні й надто злі.
Росте на світі ще й шипшина,
І кропива, і лобода,
Тому працює та машина,
Що називається «БІДА».
Існує в нас ще скільки хочеш –
І павуків, та ще й вовків,
Які полюють ніч на здобич,
А вдень нагадують братків.
Отож й про це ви пам’ятайте,
І незавжди всім довіряй,
А трохи й свій ви розум майте,
Як хочете попасти в рай.
24.11.1966 р.
НА ДВОРІ ОСІНЬ
Уже давно на дворі осінь,
Ну, а тебе нема ще й досі.
24.9.1973 р.
ВИ ДАЙТЕ СЬОГОДНІ!
Можливо тіло й постаріє,
І посивіє борода,
А от душа все більш світліє
Хай би хоч там яка біда.
Проте, яка від того користь,
Як слава прийде вже тоді,
Якщо мене й моїх потомків
Уже не буде на землі?
І що із того, що колись,
Хтось людям скаже: ним гордись!
Бо невідомий цей «піїт»
Тягнув із прірви цілий СВІТ,
І, дивлячись на наше небо,
Думав про всіх він, як про себе.
29.11.1966 р.
НА СТАВКУ В ОБУХОВІ
Як купались на ставку ми в Обухові,
Там зустріли ми красунь вдвох з Андрухою,
Подивились ми на них – підсідаємо,
Ніби їх давним-давно ми вже знаємо!
Почесали ми затилки, довго думали,
Та толкового нічого – не придумали.
Вже і Сонце над горою приземлилося,
Тільки щастя нам в той вечір не судилося.
Десь і карти в нас взялися, мов приманочка,
Потім лише ми узнали, що одну звуть Танічка.
А коли роздали карти ми тим панночкам,
То за картами ми взнали, що і друга – Танічка.
Вже і радість, мов весна, нас осяяла,
Тільки Таня та і друга, мов – розтанула.
28.6.1966 р.
Я ІДУ, ІДУ...
Я іду, іду, іду