27.6.2013 р.
ПІШОВ СОЛДАТ У САМОВОЛКУ
Пішов солдат у самоволку
Й наступив в селі на пробку.
Попив горілочки,
Почистив дірочки,
І от закінчилась вся гра,
Бо хлопцю в Армію пора.
30.6.2013 р.
РЕГІОНАЛИ
Коли був СРСР –
Кожен був, як піонер.
Що не день, то був прогрес,
Там – КАМАЗ, там – Дніпрогес.
А як стали регіонали,
То все, що було – все в нас вкрали.
Там – побили, там – спалили,
Хто був проти – того вбили.
А старих пограбували,
Щоб панам не заважали.
Люди ніби подуріли,
Як напилися текіли.
Стали всі неначе оси,
Де ж взялись ці кровососи?
Вічно їм все мало й мало,
Хоч тече із всіх їх сало.
Одним словом, о бай-бай,
Хоч новини не вмикай.
Люди, ніби бедуїни..
Всі втікають з України?
Та зате усі жиди
Мчать хто звідки, всі – сюди.
От вони які новини,
То ж і мчать всі з України,
Щоб не бачить цих потвор
Які творять в нас – терор.
Бо той кнур жінок знімає,
А народ наш відробляє.
Бо з жінками він як робот,
В кого ж є такий ще «хобот»?
Й винуватого нема,
Це ж хіба не дивина?
П’яний жид зіб’є русяву
І відпустять під заставу,
А як ти спіймаєш гаву,
Будеш – вік кормить «державу».
От закони в нас які,
Де розгулюють кнурі!
25.6.2013 р.
СОН ЮНАЧИХ МРІЙ
Я не соромивсь й не соромлюсь
Писать і досі про жінок,
В яких вогнем палають очі
І надто гострий каблучок.
Я не соромивсь й не соромлюсь
Писать про те – які ті є,
І хоч багато з них капризних,
Та в кожній з них щось є своє.
Тому то ми – усі мужчини –
Як тільки смеркне у гаю,
То кожен в жінки йде й шукає…
Видно, ізюминку свою.
От тільки такту і терпіння
В них не хватає в багатьох,
Тому й втрачали ті горіння ,
І прокисає в їх медок.
От би цей розум та в сімнадцять,
Як почала бурлити кров,
Й коли кипіло ще кохання,
Вогнем полів, вогнем дібров.
От би цей розум та в сімнадцять,
Коли черемуха цвіла,
І що таке було бажання,
Що, певно, б кожна підійшла.
Я уявляю те горіння,
І той вогонь тих давніх днів,
Як появлялося прозріння
Й збувався сон юначих мрій.
1.7.2013 р.
ДОЗВОЛЬ
Ти дозволь тебе торкнутись,
Дай напитися краси,
Дай на тебе надивитись,
А тоді – що хоч проси.
Дай тебе я поцілую,
Дай, я твій обніму стан.
Ой, як хочеться забратись
Під шовковий сарафан.
23.6.2013 р.
ПРУЖИНА
Закохався я, мій друже,
У чужу дружину,
І не знаю, як проснуся,
Де дівать пружину?
Бо вона ота пружина,
(Але це між нами),
Як та жінка з’являється –
В неї між ногами.
З того часу та пружина
Не дає спокою,
Бо як гляну я на неї –
Щось стає зі мною.
30.6.2013 р.
Я – ПОЕТ
Я – поет і не скриваю
Що люблю я жіночок,
То ж на ту і поглядаю –
Що запрошує в танок.
Я – поет. Моє призвання –
Обіймати й цілувать,
Бо, щоб я не знав кохання,
То про що б я міг писать?
А тому я не соромлюсь
Тій, що стрінеться в гаю
Їй весь вечір посміхатись,
І нашіптувать: ЛЮБЛЮ.
24.6.2013 р.
ЩО КРАЩЕ?
Що є краще? – я не знаю –
Осінь, літо, чи весна,
Та як я тебе стрічаю –
Ти, як квіточка ясна.
Не страшна тоді й простуда,
Не страшний тоді мороз,
Бо, як я тебе побачу
Так і хочеться чогось.
22.6.2013 р.
ЯК НА ТЕБЕ ПОГЛЯНУ
Я хочу притулитись до тебе, як до берізки,
Щоб дивитися міг на тебе, мов на квіти,
І гладить твої русі кіски,
І помаленьку твердіти.
Я не стану тебе цілувать, я не стану,
Бо занадто ти вже чарівна,
Бо боюсь я твого урагану,
Щоб не посипалось в мене каміння.
Я не стану тебе цілувать, я не стану,
Та колись, як на тебе погляну,
Не вбивай ти мене камінням
Свого урагану.
1.7.2013 р.
ЯКЩО В ДУШІ ПАНУЄ РАЙ
Мені б таку розумну і чарівну! –
І я б із нею світ перевернув,
І, навіть, у бою нерівнім
Мене б ніхто не перемкнув.
Бо ті що люблять – всі відважні,
Й терпіння в них, хоч відбавляй,
Бо що, скажіть, на світі краще?