Така пожадливість родичів дуже турбувала графинь, і вони зганяли злість на своєму племінникові, бідолашному Вишеньці, який жив у них, бо був круглим сиротою.
- Ах ти, дармоїде! - кричала на нього синьйора графиня Старша.- Іди мерщій розв'язувати задачі!
- Але я уже всі розв'язав...
- То розв'язуй нові! - суворо наказувала синьйора графиня Менша.
Вишенька слухняно йшов розв'язувати нові задачі. Щодня він списував задачами кілька зошитів, а за тиждень їх набиралася ціла гора.
Цього дня графині без кінця примушували Вишеньку вчити уроки.
- Чого ти тут крутишся, ледацюго?! [35]
- Я хочу трошки погуляти в парку...
- В парку гуляє барон Апельсин, і нічого тобі крутитися там, ледарю. Зараз же йди вчити уроки!
- Та я вже їх вивчив...
- То вчи нові!
Вишенька слухняно йшов учити нові уроки. Щодня він учив стільки уроків, що прочитав уже всі книжки, які були в замку. Але коли графині бачили в його руках книжку, то лаяли його ще дужче:
- Негайно облиш книжку, малий негіднику! Ти порвеш її!
- Але як же мені готувати уроки без книжок?
- Вчи напам'ять!
Бідолашний Вишенька зачинявся у своїй кімнаті і вже без книжок, напам'ять, учив, учив, учив. Від такого життя голова його весь час про щось думала, думала, поки починала боліти. Тоді графині гримали на нього ще дужче:
- Ти надто багато думаєш і від цього тільки хворієш! Ану перестань думати, то менше грошей ітиме на ліки!
Як бачите, що б не зробив бідолашний Вишенька, графині за все його тільки лаяли. І зрештою він уже не знав, як йому ступити, щоб його не лаяли, і почував себе зовсім-зовсім- нещасним.
У всьому величезному замку він мав тільки одного друга. То була служниця графині Меншої - Полунич-ка. Вона жаліла цього бідолашного хлопчика в окулярах, якого ніхто не любив. Вона була з ним лагідна, а вечорами, коли він лягав спати, приносила йому чогось солоденького.
Але цього дня усе солодке з'їв за вечерею барон Апельсин. Герцогові Мандарину теж кортіло поласувати. І він, щоб випросити солодкого у графинь, вискочив на самий вершечок височенного буфета і звідти заверещав:
- Ой, рятуйте! Держіть мене, бо я кинуся стрімголов!
Та цього разу верещання нічого не допомогло герцогові. Барон Апельсин з'їв усе солодке і оком не моргнув.
Синьйора графиня Менша впала перед ним на коліна і, гірко плачучи, благала свого любого родича не губити себе. Звичайно, щоб його ублагати, треба було пообіцяти [36] йому якийсь подарунок, та у неї вже нічого не залишилося.
Зрештою, герцог Мандарин зрозумів, що тут уже нічого загарбати, потроху втихомирився і зліз додолу. Йому допомагав злазити барон Апельсин, обливаючись з натуги трьома потами.
Саме в цей момент синьйора Помідора сповістили про те, що таємниче зникла хатина кума Гарбуза. Не довго думаючи, синьйор Помідор послав скаргу принцові Лимону з проханням негайно прислати до села загін поліцаїв Лимончиків.
* * *
Лимончики прибули до села наступного дня і одразу ж зробили лад. Вони просто обійшли хати й арештували всіх, хто трапився їм під руку.
Нічого й казати, що вони арештували також майстра Виноградинку.
Той ішов за ними, незадоволено буркочучи собі щось під ніс, бо поліцаї не дозволили йому взяти з собою шило, яким він звик чухати потилицю.
- Брати до тюрми зброю заборонено,- суворо сказали вони майстрові Виноградинці.
- А чим же я чухатиму собі потилицю, коли мені треба буде про щось подумати? - спитав він.
- Коли захочеш - скажи тільки начальникові, і він так почухає тобі потилицю, що більше не захочеш.
Довірливий Виноградинка і справді сказав начальникові поліцаїв, що йому хочеться почухати потилицю, і тут-таки один із поліцаїв оперіщив його шаблюкою.
Лимончики арештували й скрипаля Грушу. Йому дозволили взяти з собою тільки скрипку і свічку.
- А для чого тобі свічка? - спитали його Лимончики.
- Моя дружина поклала мені свічку в кишеню, бо в тюрмі дуже темно.
Коротко кажучи, Лимончики арештували майже всіх на селі. На волі залишили тільки синьйора Гороха, адже він був адвокат. Кума Часника вони просто не запримітили. А він зовсім і не ховався. Сидів собі спокійнісінько [37] на балконі, його вуса були прив'язані до двох цвяхів, і на них сушилася білизна. Лимончики подумали, що то кілок з начепленими мотузками, і пішли собі далі. Арештований кум Гарбуз ішов собі за Лимончиками і, як завжди, сумно зітхав.