Духмяне повітря ставало дедалі ніжніше й тепліше.
- Ви щасливі,- сказав Марко.- У вас не тільки щодня різдво, здається, тут завжди панує весна.
Маркус нахилився, взяв щіпку пилу і дав Маркові понюхати. Пилюка пахла конвалією.
Раптом край неба заступила червоняста хмара.
- Отже, навіть у цій благословенній країні бувають бурі,- зловтішно мовив Марко.
Але коли почалася гроза, то з хмар посипалася злива барвистого конфетті. Воно линуло за вітром, напоюючи повітря духом анісу та мандаринів.
- А тепер запахло цукерками,- зауважив Марко. [404]
- Еге ж,- підтвердив Маркус.- Машини, що утворюють вітер і породжують хмари, їх також напахчують. Якщо матимеш охоту, я поведу тебе на станцію погоди.
Конфетті падало їм на голову, на вбрання. Маркус узяв кілька штук і поклав у рот, Марко зробив те саме, згадавши, що тут усе їстівне. Виявилося, що це конфетті солодке й м'ятне. Роззяв тільки рота, воно падає на язик і тане, залишаючи приємний смак. Хмари швидко пройшли: на землі лежав тоненький шар конфетті, а повітря було на диво духмяне. Ялинки стояли посилані барвистими кружечками, і пташки їх дзьобали, весело щебечучи.
Як на Марка, то це видовище було занадто солодке, і, зрештою, він почав дратуватися.
- Та це якась лялькова країна,- вихопилось у нього.- Незабаром мені здаватиметься, що я ходжу по склу і воно от-от поб'ється.
І Марко надумав при першій же нагоді заскочити в палац «Бий, ламай» і розтрощити одну-дві шафи, щоб відвести душу.
«Заборонено мотати на вус»
Марко з Маркусом вийшли на майданчик, оточений білесеньким, чистесеньким муром. Проте мур той був не зовсім чистесеньким: тут і там на білому тлі виднілися чудернацькі закарлючки і довжелезні написи кольоровою крейдою. В одному кутку площі якийсь дідусь писав на стіні зеленою крейдою. Його оточував гурт цікавих, що раз по раз давали йому поради. За кілька метрів писала щось дівчина,- очевидно, листа, бо перше слово у неї було «Любий». Маркус і Марко також підступили до дідуся й прочитали:
«Суворо заборонено мотати на вус. Прохання до тих, у кого солом'яні хвости:
одріжте їх. Хай щастить тому, хто це прочитає».
- Він пише оголошення,- пояснив Маркус.- Це дозволено всім. Колись у місті було багато зовсім інших оголошень: і це заборонено, і те заборонено... А зараз [405] нема чого забороняти, бо люди не роблять нічого поганого, і ми обходимося без заборони. Якщо комусь кортить зробити оголошення, то він сам його пише і пише все, що йому заманеться. Коли стіни зовсім посписують, їх наново білять.
Раптом залунали оплески. Люди квапилися потиснути дідусеві руку - дякували за останнє оголошення:
«Даю винагороду тому, хто скаже, скільки буде, коли кота додати до сержанта».
Спантеличений Марко підступив до дівчини, що писала листа синьою крейдою.
«Любий перехожий, якщо ти сумуєш, то згадай про мене. Сьогодні я закохалася в доктора Філібертуса і щаслива також за тебе. Писала Меланя, випускниця хіміко-математичного факультету».
- Учителька пише на стінах,- посміхнувся Марко.- Уявляю, що виробляють її учні.
І, не довго думаючи, Марко схопив шматок чорної крейди й написав:
«Правителям цієї планети: чудові тут порядки. В Римі за це штрафують. І коли вже відпустите мене додому? Марко»,
Люди зареготали, як навіжені: всі облишили дідуся і зібралися позад Марка.
- Чого вони сміються?
- Через кому,- співчутливо сказав Маркус.- Ти поставив кому в кінці речення. Бідолаха дідусь, напевно, цього не переживе.
Перемога Етельредуса
Незабаром хлопці побачили гомінливу юрбу. На вуличному перехресті стояв оркестр. Музики тримали напоготові інструменти й чекали, мабуть, на знак диригента. Однак Марко помітив, що в центрі уваги був не оркестр, а скляна урна, в яку люди кидали папірці.
- Зрозуміло,- сказав собі Марко.- Вони голосують. Маркус усміхнувся, але промовчав. Зрештою до урни підвели хлопця з зав'язаними очима, він вийняв одного [406] папірця і передав його своїм супутникам. Настала тиша, один з них голосно прочитав ім'я:
- Етельредус Аріфредус Болатус!
Усі загукали: «Слава!» Оркестр ушкварив веселого марша, і з юрби виступив чоловік. Від великої втіхи він зашарівся й потискував руки праворуч і ліворуч.