- Це я плету собі звуконепроникний шолом,- добродушно пояснив робот, зауваживши, куди зиркає Марко.- Якщо архіпси налетять знову, я не чутиму гавкоту. Проте сподіваюся, що більше вони сюди не завітають.
- То нащо ти плетеш?
- Я не звик сидіти без діла. Я хатній робот, а в цьому домі роботи обмаль. Зрештою мені до вподоби плести. Ви серенієць, правда? Вибачте мою нескромність. Мені про все розповів ваш друг. Ви спали так твердо, що нам довелося самим вас роздягти й покласти в ліжко.
- Де подівся Маркус?
- Не знаю. Він пішов, сказавши, що, мабуть, не повернеться. І загадав приготувати вам сніданок.
«Оце маєш! - подумав Марко.- 3 рук хлопчиська потрапити в руки робота. Перекидають мене, мов м'ячика!» [409]
Залюбки балакаючи, робот плів собі далі.
- Це Маркусів будинок? - спитав Марко.
- О, ні! Це мій. їх у мене з десяток буде. Люди приїжджають і від'їжджають, а я мешкаю тут постійно, підтримую скрізь лад. Як по-твоєму, маю я право вважати їх своїми?
«Напад архіпсів закінчився,- пролунав тієї миті голос із телевізора.- Слухайте концерт на каструлях і глечиках».
Марко крутнув вимикач, і в кімнаті знову запала тиша. Та робот зненацька її порушив.
- Ви б іще лягли та поспали,- мовив він.- Видно, що ви призвичаїлися спати вночі. У нас, щоб ви знали, всі сплять і гуляють коли кому забагнеться.
- А коли ж ви працюєте? - спитав Марко.
- Коли маємо охоту,- відповів робот.- Робота у нас - справа добровільна, як і дозвілля. Звісно, не для роботів. Ми для того створені, щоб працювати і вдень і вночі. Та праця дає нам багато радощів, бо ж ми до неї пристосовані. А люди збавляють час, як їм заманеться.
- З чого ж вони живуть?
- Громадські їдальні завжди відчинені,- здивовано сказав робот.
- А хто готує їжу?
- Машини. Все роблять машини. Це такі чудові машини, що не потребують нагляду: самі будують житла, шиють черевики, настроюють телевізори, миють посуд. Конкурують з нами, роботами.
Марко позіхнув.
- Послухайте мене,- мовив робот.- Ідіть спати. Якщо сон вас не візьме, то наберіть телефоном число 17. Вам розкажуть безліч чудесних казок.
Казка по телефону
Спонукуваний більше цікавістю, аніж дрімотою, Марко вернувся в свою кімнату, набрав число 17 і прихилив трубку до вуха.
«Жив собі якось одноногий принц,- заговорив голос.- Королева, принцова мати, загубила свою голову і, шука- [410] ючи її, поперевертала догори ногами всі шафи та комоди. А король тільки посміхався, бо голова його була на місці. Та він тільки й мав, що голову й трішки шиї, а більше нічого: ані піджака, ані штанів. Перший міністр мав досить жалюгідний вигляд, бо не було на його обличчі нічого, крім носа, а замість тіла - одна жилетка...»
- Ну й казка,- буркнув Марко, повісивши трубку. А зрештою, що мені до того? Краще піду погуляю.
- Вернетесь ночувати? - запитав робот, визираючи з дверей кухні.
- Я й сам не знаю.
- Якщо ви повернетесь, я збережу за вами кімнату. А втім, вільну кімнату ви здибаєте повсюди.
Марко задумався.
- Ні, треба мати свою адресу,- вирішив Марко,- в цій країні, де всі кудись зникають, змінюють імена, я теж можу загубитися.
Робот подав йому папірець, на якрму була написана адреса: вул. Серени, номер 57451.
- Вулиця Серени?!
- На вашу честь, звісно. Нова вивіска була прибита через десять хвилин після вашого приїзду.
Марко вийшов. Як уночі, так і вдень у місті вирувало життя. Повітря однаково було тепле й духмяне. Вуличний транспорт не порушував тиші. Опинившись на самоті серед безіменних людей, вулиць і майданів з тимчасовими назвами, покинутий навіть малим проводирем, що першого дня втаємничив його в загадки цього міста, Марко спинився в розпачі.
- Що діяти? Куди йти? Чого мене тут тримають? Якщо мене сюди привели, то чому не допитують, не наглядають за мною, ні про що не питають?
Марко охоче звернувся б до кого-небудь за порадою. Та до кого? Не було видно ані поліцейських, ані регулювальників вуличного руху, ані людей в уніформі, схожих на представників влади. Правда, він міг би зупинити будь-якого перехожого, приміром, отого, в смугастій піжамі, що їхав спиною до нього на рухомому тротуарі, й сказати йому: «Слухайте-но, поясніть, що зі мною сталося?!» Та той тільки зарегочеться або ж попросить украсти для нього сигару. [411]