Ця думка його розважила.
- А може, спробувати що-небудь вкрасти? Аби подивитися, що з того вийде.
Десять хвилин він ніяк не міг зважитися, і коли, підступивши до кіоска, взяв газету, то серце його шалено калатало, а руки обважніли, мов налиті свинцем, і не хотіли слухатися: схопивши газету, Марко зараз же її впустив.
- Прошу...
Якась пані підхопила газету й подала йому.
- Ні... - мимрив Марко.- Ні... Ні, це не моя.
- Отакої! Я ж добре бачила, що це ви її впустили.
- Я... - і Марко почервонів мов рак.- Але ж, пані, ви помиляєтеся.
Обливаючись циганським потом, Марко стрибнув з рухомого тротуару і прожогом кинувся в першу ж крамницю.
- Добридень,- чемно привітав його робот, вклоняючись, як справжній продавець.- Чим можу служити?
- Правду казати...
Марко озирнувся навколо. Він попав у крамницю капелюхів.
- Я помилився,- промовив він,- я гадав, що тут продають іграшки.
- Мені дуже жаль, пане,- відповів засмучено робот,- але ми продаємо лише капелюхи. Візьміть собі капелюх. Він вам стане в пригоді, коли доведеться вітатися з друзями здаля. Гляньте на цей бриль із дзеркальцем для заднього спостереження і внутрішнім радіоприймачем. Ви собі йдете, слухаєте гарну музику, і вона вас бадьорить. А може, ви волієте іншого капелюха з маленьким роботом-масажистом, який вам чухатиме потилицю, коли вас думки обсядуть?
Крамниця іграшок
Збентежений Марко позадкував до дверей. Та робот виявився заповзятливим продавцем і не хотів його відпускати.
- Пожалійте мене,- умовляв він.- Візьміть хоч цього циліндра. Ходитимете в ньому до театру. [412]
- Мені треба іграшки,- вперто повторив Марко. Робот глянув на нього докірливо.
- Другий магазин праворуч,- мовив він тремтячим голосом і зник у глибині крамниці. Коли Марко виходив, йому здалося, що хтось схлипує.
У крамниці іграшок було принаймні з десяток вітрин, звісно без шибок. Марко зупинився і з поважним виглядом почав роздивлятися вітрини. Раптом з крамниці вийшов робот, узяв Марка за руку й сказав:
- Будьте ласкаві, заходьте всередину. Побачите, який у нас великий вибір. На вітринах майже нічого немає.
Робот запрошував так наполегливо, що Маркові несила було опиратися.
- Я б хотів що-небудь дешевеньке,- мовив він.
- Це неможливо,- засміявся робот.- У нас усі речі найвищого гатунку. Бачите, крамниця вся вщерть заповнена. А скільки ще у підвалах!
- Але я... - промимрив Марко,- я не маю грошей.
- Певно, що не маєте! - вигукнув ображений робот.- Хіба я не знаю? Вже п'ятдесят років ми продаємо задарма, так, п'ятдесят років, любий мій, не беремо від наших покупців ані шага. Почекайте хвилинку.
І притьмом кинувся на вулицю. Якийсь перехожий намагався з рухомого тротуару схопити автоматичну ляльку, але не зміг дістати. Робот узяв ляльку, наздогнав перехожого, подав її, вклонився і, махаючи на прощання рукою, вигукнув:
- Дякую! Дякую! Приходьте ще! Будемо раді вам прислужитися.
- Хто він такий? - спитав Марко.- Якесь велике цабе?
- Я його не знаю,- відповів робот.- Бачу тільки, що в нього руки короткі.
- Але ж він хотів поцупити ляльку, а ви йому допомогли! Добре ви дбаєте за інтереси фірми...
Робот залився реготом.
- Ви, мабуть, з села, що нічого не тямите. Однак тепер і в селі такі самі крамниці. Ага, розумію: ви той серенієць, про якого передавали вчора увечері по радіо! Яка честь для мене, для нас, для фірми! Дорогий і вель- [413] мишановний гостю, ви звідси не вийдете, доки не спорожните всі полиці.
- Я вам кажу, що не маю чим заплатити.
- Заплатити? Чому ж би то ви, приїхавши здалека, мусили платити, коли всі беруть задарма? Ідіть вибирайте.
Марко завагався.
- Вибирайте. Вам до вподоби цей коник-гойдалка?
- Е, ні, дякую! Досить мені цих коників-гойдалок! Якщо ви так уже наполягаєте, то дайте мені електричний поїзд... І ще отой кіноапарат... І ще дайте мені...
Робот, захоплено ойкаючи, бігав по крамниці, хапав речі, на які показував пальцем Марко, і складав йому біля ніг.
- Ось моя адреса,- нарешті мовив Марко, показуючи роботові папірець.- Пришліть усе це до вечора.
- Та візьміть що-небудь іще! Благаю вас, уклінно прошу вас. Беріть оце... і оце... і оце...